Середа, 22 травня 2013 Автор Романчук Ірина Опубліковано в Дні Математика

Не те щоб у них на лобі писало «мех-мат»...

(29 голосів)
Перегляди: 14294 разів
Не те щоб у них на лобі писало «мех-мат», просто в цих людей є якась світла іскра в очах Не те щоб у них на лобі писало «мех-мат», просто в цих людей є якась світла іскра в очах

За матеріалами "Ювілейного випуску газети з нагоди святкування 35-го Дня математика"

Я думаю, кожен з нас хоч раз в житті чув багато думок та вражень студентів інших факультетів про наш факультет і про нас зокрема. Ось одна з них:

«Які все таки дивні люди вчаться на мех-маті…

Цікаво, чи лише я як філолог знаходжу їх дивними? Чи біолог, історик, політолог, чи навіть близькі до них за профілем програмісти теж вважають студентів механіко-математичного факультету окремим інтегрованим суспільством серед молоді або ж просто особливим підвидом «студента звичайного»?

Часом через десятки недоспаних ночей вони видаються примарами , що сновигають коридорами університету в пошуках розв’язку якихось прикладів. Не дивуйтесь, якщо вони довго і задумано десь під кутом 45⁰ дивляться в одну точку в стелі так, ніби от-от над їхніми головами засвітиться лампочка. Математики як єгипетські невільники на своєму факультеті, проте бачили б ви ту радість до сліз, коли вони отримують правильну відповідь в кінці нерівності, розписаної на чотири сторінки зошита. Здається ніби я навчилась розпізнавати студентів-математиків навіть серед натовпу. Не те щоб у них на лобі писало «мех-мат», просто в цих людей є якась світла іскра в очах. Вони витривалі і доволі пристрасні.

Коли філолог проходиться коридорами механіко-математичного факультету, то відчуває себе Алісою в задзеркаллі. Інтеграли і графіки – не що інше, як графіті на дошках, а матриця в нас асоціюється лише з Кіано Рівзом.

Мабуть, у нікого не викличе здивування той факт, що стосунки між філологом і математиком часто нагадують поле битви, що зумовлене прадавньою війною гордих ображених прародичів філологів, які буцімто не вміють рахувати, і до глибини душі поранених прародичів математиків, що вроді би не володіють красномовством.

Проте не забуваймо, що протилежності притягуються, і серед цих майбутніх Піфагорів, Декартів і Вієтів можна знайти чудових друзів. Схильні до точності, вони ніколи не запізнюються; опираючись на теорію імовірності, вони завбачливі; із любові до великої пані Логіки, вони навчені знаходити найкоротші дороги розв’язку не лише тригонометричних функцій, а й заплутаних життєвих ситуацій.

Монтень казав: «Найскладніше пояснити найпростіші речі». Мабуть саме тому я не знайду пояснення, чому математики – мої найкращі друзі».

Романчук Ірина,
cтудентка філологічного факультету,
3 курс

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Наші контакти

Ідея, дизайн, верстка і т.д.:
Олег Романів