Четвер, 13 квітня 2023 Автор Опубліковано в Куток

Великдень

(27 голосів)
Перегляди: 47555 разів
Великдень Великдень

Вели́кдень (грец. πάσχα, лат. Pascha, івр. פסח‎ песах — «проходження повз»); у християнстві також Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ); цер.-слов.

Великъ дьнь — найдавніше християнське свято; головне свято богослужебного року. Установлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. Зараз його дата в кожен конкретний рік обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).

Історичні відомості і згадки

На теренах України святкувати Великдень, як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї і адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом — ангел небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахощами, щоб покрити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє.

Українські писанкиУ «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів».

У «Католицькій енциклопедії» сказано: «Великдень увібрав у себе велику кількість язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження життя ранньою весною… Кролик — це язичницький символ, і він завжди був символом родючості».

«Великдень, як і Різдво… мають у своїй основі сонячний характер, тобто пов'язані із дохристиянською вірою в народження нового Сонця як божества, що є запорукою життя на землі. (…) Отже, Великдень, у своїй першооснові — це свято весни, свято воскресіння землі та природи в цілому до нового життя. (…) Великодні свята українців славні і своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими».

Походження назви

Великдень

Великодня картка Я. ГніздовськогоІснує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

В західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Проте, протиріччя в цьому немає, оскільки це давнє свято, вкл. його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.

Пасха

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від давньоєврейського «песах»:

  • грецькою — Πάσχα (пасха),
  • латиною — Pascha,
  • голландською — pasen,
  • есперанто — pasko,
  • ісландською — páskar,
  • іспанською — pascua,
  • італійською — pasqua,
  • нижньо-німецькою — Paschen,
  • російською — пасха,
  • французькою — pâques,
  • шведською — påskdagen
  • фінською — pääsiäinen.

Походження свята

У святкуванні Великодня вбачають язичницьке коріння, котре сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і були тісно пов'язані поминальні обряди навесні.

Існує думка, що євангельська подія — привід святкування Пасхи та пасхальних обрядів, запозичена у язичницьких та юдейських культах і вже в оновленому вигляді пов'язана з особою Христа. Християнські богослови не визнають спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскреслими богами і вважають істинними тільки євангельські твори. Прихильники язичницького походження вбачають сутність язичницьких обрядів крізь християнське оформлення свята.

Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів, котрі здійснюються і нині, проте не мають прямого зв'язку із християнством.

Дата святкування

Дати святкування Великодня у 2000–2020
РікЗахідн.Східн.
2000 23 квітня 30 квітня
2001 15 квітня
2002 31 березня 5 травня
2003 20 квітня 27 квітня
2004 11 квітня
2005 27 березня 1 травня
2006 16 квітня 23 квітня
2007 8 квітня
2008 23 березня 27 квітня
2009 12 квітня 19 квітня
2010 4 квітня
2011 24 квітня
2012 8 квітня 15 квітня
2013 31 березня 5 травня
2014 20 квітня
2015 5 квітня 12 квітня
2016 27 березня 1 травня
2017 16 квітня
2018 1 квітня 8 квітня
2019 21 квітня 28 квітня
2020 12 квітня 19 квітня
2021 4 квітня 2 травня
2022 17 квітня 24 квітня
2023 9 квітня 16 квітня
2024 31 березня 5 травня

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 року. До цього у різних помістних Церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV століття щорічні послання Александрійських єпископів замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Александрійським. В 436 пасхалія видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Александрійським.

Відмінності дати святкування Великодня

Православні та більшість греко-католицьких Церков дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою «григоріанського», або «нового стилю». У зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію.

За григоріанським календарем весна починається раніше від юліанського (у період з 1900 по 2099 роки — на тринадцять днів), внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає на єврейську Пасху, а іноді навіть і раніше неї, хоча це і суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти, а також білоруські греко-католики. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору. Буває, що всі християни святкують Великдень одночасно.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Великоднем називається Страстна Седмиця.

Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. У цей скорботний день приписується нічого не їсти.

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій з особливими святковими приспівами. Після їх читання священики міняють буденний одяг на святковий. У давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої.

Українські великодні звичаї

Микола Пимоненко «Великодня утреня» (1904)Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди коли виникли і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

Великодня поштова картка, 1916Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.

Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте». Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

Великодня поштівка українського легіонуНа Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а із соломи.

У країнах світу

Поштова картка часів Другої світової війниЗ Великого Четверга до Великодня у католицьких церквах заборонено дзвонити у дзвони на знак жалоби, тому в Німеччині та Австрії існує звичай щоденних вуличних процесій з дерев'яними тріщалками або іншими інструментами, щоб нагадувати віруючим про службу Божу. Перша письмова згадка про цей звичай датована 1482 роком. Існує також легенда, що дзвони у цей час летять на посвяту до Риму. У багатьох католицьких місцевостях Європи у Страсну П'ятницю влаштовують різноманітні традиційні процесії. У Франції, коли на Великдень знову дзвонять у дзвони, прийнято обніматись та цілуватися на знак радості.

Ще поширенішим є звичай ховати у гніздах в саду розмальовані яйця, котрі повинні шукати діти. Вважається, що яйця збирає у птахів та потім розмальовує великодній заєць (або кріль). В інших місцевостях, наприклад: у Франції та Бельгії, вважається, що розмальовані яйця розносять дзвони повертаючись з Риму. Знайшовши яйця, влаштовують забави: наввипередки котять їх по схилу пагорба або стукаються ними, виграє той, чиє яйце залишається цілим. У сорбських общинах на сході Німеччини викопують яму на кінці схилу. Перший кладе яйце у ямку, а наступні гравці намагаються потрапити у нього (сорбською: jajka walkowanje, або нім. Waleien)[5].

У Фінляндії для відлякування відьом на Великдень розпалюють багаття. Діти переодягаються на відьм та ходять від хати до хати і збирають ласощі. Також в Австрії існує великодній звичай розкладати великі багаття на пагорбах. У Данії вихідні починаються ще у Великий Четвер, також існує традиція відправляти до Великодня анонімні віршовані вітання, так звані, «листи дурника» (gaekkebrev). Отримавши листа, потрібно вгадати від кого він. Якщо одержувач вгадує, то отримує від автора крашанку, якщо ні — то винен яйце автору вітання. Замість яйця призом може бути і поцілунок або зобов'язання влаштувати вечірку.

У багатьох країнах (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та інших) також прийнято обливати жінок водою, а у сучасному варіанті парфумом. Це вважається символічним побажанням краси, родючості та здоров'я. Нерідко на знак подяки чоловіки отримують розмальовані яйця, ласощі або чарку спиртного, але існують і звичаї, коли жінки віддячують також відерцем води.

У Швеції на Великдень дівчата, щоб вийти заміж, повинні принести на Великдень в роті води і полити нею сплячого нареченого. Подібний звичай існує також в інших країнах та місцевостях, де дівчата повинні принести воду в роті додому щоб бути красивими, а хлопці намагаються змусити їх заговорити або засміятись.

За матеріалами Вікіпедія
Коментарі  
0 # Мандрівник в часі 30.04.2021, 14:36
був тут 30 квітня 2021 року
Відповісти
Додати коментар

Захисний код
Оновити

Наші контакти

Ідея, дизайн, верстка і т.д.:
Олег Романів