Неділя, 21 грудня 2014 Автор Опубліковано в Вибране

Михальчук Галина та Юля Рой. Вибране

(8 голосів)
Перегляди: 13214 разів
Михальчук Галина та Юля Рой. Вибране Михальчук Галина та Юля Рой. Вибране

--- Михальчук Галина, МТм-23 ---

Я закохалася безмежно
Одразу і на все життя
Як наркоман тепер залежна
Закохана до забуття
Це місто просто підкорило
Мене усю й віднині я
Звичайна дівчина зі Сходу
Змінила враз собі життя
Я відмовляюсь від заводів,
Від смогу, бруду і сміття.
Я хочу жити у Європі
Й нема назад вже вороття.
Я закохалася в природу
В карпатські гори, в шум дерев.
Я сумуватиму за морем,
Але душа сюди несе.
Так, я не хочу повертатись
До тих байдужих чурбанів
У Львові хочу я зостатись,
У місті повному дощів.
Тут зовсім, зовсім інші люди,
Що посміхаються усім.
Я впевнена так буде всюди
На українській всій землі.

--- Михальчук Галина, МТм-23 ---

Скажи, коли ти вже мене відпустиш?
Невже це не закінчиться? Скажи!
В середині у мене лише пустка
В думках слова, несказані тобі.
Я так боялась знову починати
Я не хотіла, щоб боліло знов.
Ну, скільки це все буде ще тривати?
Життя, на жаль, - не казка про любов.
Сказати чесно? Я тебе кохаю!
Чомусь про тебе думаю й про те,
Що було в нас. Чомусь не забуваю,
А хочу повернути знову все.
Скажи, чому не можу я забути
Твої обійми, блиск твоїх очей?
Чому мені ввижаєшся усюди?
Я відчуваю в натовпі людей
Твій запах, аромат такий чуттєвий,
Який впізнаю з сотень, з тисяч я.
І щастя, що розрушив ти миттєво
Словами про перерву. Я дурна!
Я хочу притулитися до тебе,
Щоб ти із жалем відпускав мене.
І щоб було одне поняття наше,
І не було понять твоє-моє.
Не знаєш, що я плакала ночами,
І як то важко посміхатись всім.
Разом з тобою я завжди думками,
І назавжди у серці ти моїм.
І я ненавиджу тебе душею
Й не хочу більше бачити тебе!
Але всім серцем я тебе кохаю,
І бути завжди поруч хочу я.

--- Рой Юля ---

Ти якось прийдеш в своє улюблене кафе
і не задумуючись візьмеш “як завжди”
а потім передумаєш й замовиш щось спиртне
бо від думок не можна просто так втекти

ти пригадаєш все ...хоча це було тихо
без слів і криків без неї навіть ... лиш конверт
тремтячий голос, в роті сухо
в листі “прощай” а в голові її портрет

ти тихо сядеш включиш телевізор
пронизуючи поглядом екран
поставиш все життя мов на повтор
згадаєш першу зустріч й “ваш” фонтан

ти пригадаєш те яка була соромязлива
те як боялась доторкнутись твоїх рук
і те..яка вона була щаслива
те як любила твої очі й ритмічний серця стук

а як ви жартома хотіли одружитись?
Як вибирали імена вже для дітей
а як кумедно вона вміла злитись
коли не ставив ти на місце всіх речей

тебе поверне до реальності гроза 
яка вриватиметься в твої вікна
і по обличчю тихо потече сльоза
ти усвідомиш що вона пішла

ти побіжиш від себе в цю страшну грозу
відчуєш холод що пройде до кутиків душі
згадаєш те як перший раз її лишив саму
як злий у неї на очах спалив усі її вірші

пробачила тобі всі витівки усі слова
та вогник у душі уже не грів
у її серце тихо кралася журба
й вона пішла в один з таких холодних вечорів 

душа твоя блукає у безмежжі
поміж минулим вчора і пустим тепер
вже тихо надворі але всередині пожежа
і щось жахливо тисне між ребер

і ти зайдеш в своє улюблене кафе
незнаючи як жити далі
гроза в житті ще довго не мине
як важко все-таки без тих кого ми називаємо кохані

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Наші контакти

Ідея, дизайн, верстка і т.д.:
Олег Романів