Log in

Левицький Володимир

Видатний український математик та громадський діяч Володимир Левицький як ніхто інший так довго, бо аж 51 рік, був щоденно і діяльно дійсним членом повсюдно шанованого Наукового товариства імені Шевченка. Лише знищення Товариства 1940 року радянською владою та неможливість його подальшого плідного функціонування порушили вироблений десятиліттями органічний зв'язок, позбавивши Володимира Левицького того джерела натхнення, яке він отримував, мало не щоденно відвідуючи Товариство. Тут він мав нагоду спілкуватися з такими ж як Він – подвижницьки закоханими у суспільну, просвітницьку та творчу інтелектуальну працю Патріотами. Адже жив та працював разом з такими велетами духу як Іван Франко, Михайло Грушевський і мало в чому їм уступав.

Захоплення математикою стимулювало початки успішної студентської наукової праці. "Тоді то на третьому році дістав я першу семінаріяльну нагороду 80 австр. ґульденів (за працю про періодичність функцій), та на четвертім році ще двократно нагороду. І вже в грудні 1893 р. написав я і надрукував як студент IV року мою першу оригінальну роботу, признану пізніше докторською."

Це були часи реформування заснованого ще у 1873 р. Товариства ім. Шевченка у наукове.

На загальних зборах Товариства ще у 1890 році Олександр Барвінський подав проект його реформування за зразком західноєвропейських наукових установ для того, аби стати "засновником будущої українсько-руської академії наук". На наступних загальних зборах 13 березня 1892 р. проект прийняли, обрали головою О.Барвінського і Товариство зреформували у Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ). Вже 11 травня 1893 р. відбулися перші загальні збори НТШ.

На початку четвертого курсу В.Левицький написав свою першу самостійну оригінальну наукову працю "Про симетричне вираженя з вартостий функциї mod-m", де розвинув наукові результати свого наукового керівника. Цю працю у січні 1894 р. (така дата про надходження до редакції стоїть у надрукованій праці) молодий автор відніс до НТШ. Згадуючи про цю подію 3 квітня 1927 р. під час святкування 30-річчя виходу в світ першого "Збірника праць МПЛС", В.Левицький, промовив таке:

"Коли я 34 роки тому назад, як молодий студент, приніс мою першу роботу з вищої математики, першу взагалі писану в українській мові, до тодішньої редакції "Записок", то редакція довго не знала, що з нею робити; а коли вкінці по році роботу надруковано, то редакція, бажаючи перед чужими закрити факт, що у нас у сій царині наук був дотепер застій, счеркнула вступ, в якому я зазначив, що це перша робота на українській мові, і висказав надію, що наша мова до математичних студій вповні надається. Однак перші леди були переломані. Вслід за першою роботою пішли інші..." [Мат. серед наук]. Не маючи спершу надії на опублікування праці у "Записках НТШ", автор відіслав цю працю і до Варшави, де вона у 1895 р. вийшла польською мовою у збірнику "Prace matematyczno-fizyczne". Однак роком швидше її все ж опубліковали у четвертому томі "Записок НТШ", як першу математичну наукову працю українською мовою.

Того ж таки року (19 червня 1894 р.) на засіданні Виділу випускник Університету став членом НТШ. Можна припускати, що його до Товариства залучив близький товариш І.Копач, який став членом Товариства роком швидше. З тої пори на довгі 45 років В.Левицький став провідним математиком Західної України, а потім і усієї України.

На п'ятому засіданні МПЛС 28 травня 1895 р. за пропозицією мовної комісії йому доручили укласти матеріали до української фізичної та математичної термінології.

Українських математиків на той час було обмаль. Секція крім новоприбулого В.Левицького мала ще лише одного математика за освітою – Петра Огоновського (1853–1917). Набагато пізніше (8.03.1899) до Товариства став офіційно належати, залучений вже В.Левицьким третій математик – Клим Глібовицький.

Хоча у спогадах про видання першої української наукової праці Петро Огоновський і не згадується, є всі підстави вважати, що до українського перекладу він, як автор українських шкільних математичних підручників, причинився значною мірою.

У 1895 р. в додатку до наукової праці "Елїптичні функциї модулові" ("Записки НТШ", т. 7) на двох сторінках міститься дуже скромний українсько-німецький словничок із 69 термінів – перша збірка українських математичних термінів.

Безперечно, не вся ця термінологія для нас звична. У багатьох випадках ми тепер користуємося іншими словами: вартість – значення; безоглядний – абсолютний, зложений – комплексний; услівний – умовний; безуслівна збіжність – безумовна збіжність тощо.

Але тут вже є визначник (детермінанта), вісь, дійсний, збіжність, інтеґрал, інтеґральний, лїнеарний, лінійний; однозначний; ряд, степеневий, точка особлива, функция, автоморфний, трансцендентний, раціональний, аналїтичний, елїтипчний.

Сім років пізніше у 1902 р. ("Збірник МПЛС", т. 8, вип. 2) вийшла окрема збірка (теж фактично українсько-німецький словник) – приблизно 2000 термінів з елементарної (алгебра і арифметика) та вищої (аналіз, геометрія) математики.

Вже у 1896 р. виходять з друку ці перші його ґрунтовні матеріали щодо термінології з першої частини фізики – теоретичної механіки.

Далеко не всі пропозиції такі, скажімо, як динаміка, точка, удар збереглися і до нинішніх часів. Частина термінів відійшла: безвладність (інерція), бігун (полюс), верхня (поверхня), скорість (швидкість), дроганє (вібрація), заколот (збурення), засада хованя (закон збереження), точка зачепу (точка прикладання), удар осередний (удар центральний), взорець (зразок). Інша частина збереглася, трансформувавшись згідно з вимогами сучасного правопису – филя (хвиля), бльок (блок), енерґія, деформация тощо.

Фізична термінологія друкувалася ще у "Збірнику МПЛС".

Першопрохідницьким був і "Начерк термінольоґії хемічної" у т. 9 (1903). Лише через два роки (1905, т.10) під впливом цієї праці вийшли "Уваги о термінольоґії хемічній" Івана Горбачевського.

Плідна термінологічна діяльність доктора В.Левицького привела за пропозицією Київської термінологічної комісії до створення у 1918 р. при МПЛС НТШ відповідної комісії.

Математична секція природничого відділу київського Інституту української наукової мови видала проект словника математичної термінології у трьох частинах. Першу частину (3486 термінів, 240+XII с., 1925 р., титульний редактор Ф.Калинович) редагувала математична секція. У передмові зазначено, що "...в основу всього матеріялу лягли матеріяли до математичної термінології д-ра В.Левицького, надруковані в VIII томі Збірника Математ.-природописнолікарської Секції Львівського Наук. Т-ва Шевченка та три проєкти Т-ва Шкільної Освіти..."

Другу частину (925 термінів, 1925 р., титульний редактор Ф.Калинович), що стосувалася теоретичної механіки, поряд з математичною секцією редагувала і МПЛС НТШ.

Про довіру і піонерське значення цієї термінологічної праці свідчить також протокол засідання Всеукраїнської наради в справі упорядкування математичної термінології, що відбулася у Харкові 5–6 травня 1932 р. Тут записано: "2. Нарада відзначає такі попередні словникові матеріяли до укр. математичної термінології, як праці проф. Володимира Левицького (1902), Т-ва Шкільної освіти в Києві під проводом акад. М.Кравчука (1917–18), праці проф. М.Чайковського..."

Відразу після повернення з війська 1 жовтня 1896 р. зайняв посаду дійсного вчителя єдиної у Тернополі гімназії, де колись вчився. Перебуваючи у Тернополі, продовжував активну працю у львівському НТШ. У 1897 р., через п`ять років після свого заснування, секція Математично-природописно-лікарська 12 лютого ухвалила видавати свій окремий друкований орган "Збірник математично-природописно-лікарської секції" (ЗМПЛС) – перший український науковий журнал у сфері природознавства, редакторами якого стали І.Верхратський та В.Левицький. Останній взяв на себе справу редагування усіх праць з математики, фізики та хімії.

Наведемо обширний витяг з передмови до першого числа цього піонерського українського спеціалізованого наукового видання в галузі точних наук. Хоча її підписано ініціалами "І.В.", тобто Іван Верхратський, однак можна стверджувати, що й В.Левицький теж до неї причетний. Ця передмова стала програмою майбутньої діяльності, що була більш як успішно втілена у життя.

"Отсе видаємо вперше збірник статей з наук математики, природописи і лїкарства. Перший раз являють ся в руськім язицї розвідки фахові згаданих наук зібрані разом в одну книжку. І передше, правда, печатано статї із згаданих царин наукових в ріднім язицї; тілько-ж були вони або розсїяні по ріжних письмах періодичних і мали понайбільше цїль популяризувати науку, або попадались в ряди-годи фахові статї в періодичних "записках" Наукового Товариства імені Шевченка тулячись межи иньшими розвідками науковими, переважно історичними або фільольоґічними..."

"Передовсїм іде нам о розвиток науки на нашій питоменній ниві. Наш язик лише тогдї зможе добути собі одвітного і гідного становища, коли розвине ся о стілько, щоби міг стати поруч з образованими язиками других народів Європейских, яко довідний середник звязкого і опредїленного виражаня мислей на всїх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити собі одвітну термінольоґію в ріжних вітах людського знаня, мусить одвітно використати все богацтво рідної словнї а заразом прямовати до потребної прецизиї, яку стрічаєм у других язиках счасливійше розвитих. Без тих підвалин і думати годі про ширший розвиток науки в рідній бесїдї..."

"...Про вагу наук математично-природописних тут розводитись не будем, бо їх вплив на культуру всего людства звісний – а лише виражаємо бажанє, щоби Всечеснї Родимцї зволили віднести ся прихильно до нашого дїла і після сил підсобляли нашим змаганням і замислам."

На порозі нового століття для піднесення наукового престижу НТШ: поряд зі звичайним членством запроваджується категорія "дійсних членів", іменованих так на підставі їх наукової кваліфікації, підтвердженої існуванням самостійних наукових праць. 1 червня 1899 р. на спільному засіданні усіх секцій відбувається формування першого корпусу дійсних членів НТШ. У МПЛС цю відзнаку отримують 10 найавторитетніших науковців та громадських діячів, серед них і Володимир Левицький (вчитель гімназії у Тернополі). З десяти осіб лише двоє на той час працювали у високій школі та й то за кордоном. Третина не мала наукового ступеня доктора наук; лише чотири особи мешкали у Львові. На час обрання В.Левицький мав вже 16 друкованих праць – 11 українською та 5 польською мовами.

Після цього у період 1899–1900 рр. В.Левицький у Львівському університеті здав строгі докторські іспити (риґорози) з математики, фізики і філософії "summa cum laude" (з найвищою відзнакою). Оскільки усі екзамени від першого класу гімназії він здавав з відзнакою, відбув військову службу і його родичі мали заслуги перед Австро-Угорщиною, то він у березні 1900 р. склав прохання до цісаря про призначення промоції (процедури присвоєння докторського ступеня – Г.С.) "sub auspiciis Imperatoris" - під протекторатом Імператора, тобто формально, без захисту. У випадку позитивного рішення претендент на таку промоцію, яка відбувалася у присутності намісника як заступника цісара, отримував від цісаря також цінний подарунок, переважно перстень з діамантом, наукову стипендію для поїздки за кордон та мав гарантовану наукову кар'єру. Згідно з протоколом церемонії, яка би на ту пору у Львівському університеті відбулася вперше, український "кандидат при промоції був би виголосив подяку цісареві по українськи (рідною мовою – Г.С.) і бувби так замаркував утраквістичний характер львівського університету." Зрозуміло, що польські урядники зробили усе можливе й неможливе, щоб таку честь отримав не українець (декілька тижнів пізніше документи подав ще один українець – І.Копач), а вишуканий у останній момент польський хімік Неґруш, наукові здобутки якого були набагато скромніші і який надалі хімією навіть не займався, а викладав фізику. Тому докторську промоцію В.Левицький разом з І.Копачем отримали роком пізніше – 10 жовтня 1901 р.

Попри високу наукову та педагогічну кваліфікацію, усі намагання В.Левицького, щоб у той час дістати доцентуру в Львівських політехніці чи університеті з суто політичних причин не увінчалися успіхом. Ті поодинокі українці, які у ті часи працювали в університеті, попали сюди переведенням, вже після габілітації у Києві, Чернівцях чи деінде. Лише "перед війною, коли українці почали мати голос в державі, вдалося з трудом габілітувати др С.Рудницькому, др С.Томашівському...і др І.Свєнціцькому."

Тому після повернення з Берліна у липні 1903 р., щоб здійснити давнє бажання жити і працювати у Львові і на настійні запрошення голови НТШ М.Грушевського, вже у серпні В.Левицький переїздить цього міста та займає посаду професора V державної гімназії, що містилася тоді в старому монастирі Бернардинів на вул. Валовій.

Брав В.Левицький діяльну участь у всіх заходах НТШ та своєї секції. 4 липня 1904 р. його обрано секретарем МПЛС; 26 травня 1909 р. – заступником директора секції (І.Верхратського). Разом з цим формується фізіоґрафічна комісія (В.Левицький теж її член), завданням якої є систематичне та всебічне дослідження українських земель з фізичного боку.

26 листопада 1909 р. на засіданні МПЛС В.Левицького та С.Рудницького обирають делегатами (представниками) МПЛС до бібліографічної комісії, де В.Левицького обирають заступником голови. 4 жовтня 1911 р. на засіданні МПЛС І.Верхратський відійшов від діяльності у цій секції. Тому її новим директором обрано І.Горбачевського, заступником – знову В.Левицького. Нову редколегію "Збірника" стали складати В.Левицький, І.Раковський, С.Рудницький.

29 червня 1913 р. на загальних зборах НТШ знову головою обрали М.Грушевського. Тоді ж В.Левицький увійшов до складу Виділу – керівного органу НТШ. На наступному після цього його засіданні 10 вересня 1913 р. – останньому в НТШ засіданні, де був присутнім М.Грушевський, – його обрали секретарем Виділу. Розпочалася велика, тривала і, на жаль, мало вдячна громадська та адміністративна робота. Наприклад, 5 листопада 1913 р. у протоколі Виділу знаходимо: "Ухвалено просити Раду мійську у Львові, щоб позволила поставити пам'ятник Шевченкови на площи перед каменицями Товариства; рівнож ухвалено вислати в тій справі депутацію до президента міста, зложену з членів дра С.Федака, дра С.Томашівського і дра В.Левицького."

Під керівництвом М.Грушевського НТШ бурхливо розвинуло наукову та видавничу діяльність. На 1916-й рік планувалося реформувати Товариство в Українську академію наук.

Літо 1914 р. принесло багато надій українцям Галичини. Після виборів до парламенту влада Австро-Угорщини вирішила змінити свій попередньо дискримінаційний курс щодо українства і на нього опертися. Планувалося до кожного міністерства залучити на провідні посади і по одному українцю. Існувала попередня домовленість про роботу В.Левицького у Міністерстві освіти. Очікувалося лише офіційне призначення..

Перша світова війна жорстоко перекреслила усі світлі сподівання і НТШ і В.Левицького. Розпочалася мобілізація, запанував хаос та розгубленість. Проте В.Левицький ніколи не боявся брати на себе відповідальність і робити найпотрібніші речі. З протоколу Виділу від 11 серпня 1914 р.: "1. Левицький повідомляє, що як секретар скликав засіданя по тій причині, що заст. голови Др Томашівський покликаний зістав до війська, тож треба призадумати ся над способом дальшого веденя акад Т-а, щоби Т-о в тих тяжких часах не понесло ніяких страт і функ[ціон]увало на дальше правильно." Через декілька днів, 16 серпня 1914 р., у віці 42 років отримав виклик як офіцер ляндштурму (народного ополчення), потім брав участь у військових діях у Карпатах та 30 грудня попав до російського полону.

Часи війни розбудили у Правобережній Україні дещо пригаслу національну ідею і прагнення державності. Не зникало розуміння необхідності використати творчий та інтелектуальний доробок НТШ. 8 червня 1918 розпочалося листування Міністра Народної Освіти УНР Миколи Василенка (історика, громадського та політичного діяча, до речі і дійсного члена НТШ) з НТШ у Львові з приводу заснування Української АН у Києві та інших наукових інституцій.

Після війни з 13 вересня 1919 р. В.Левицький повертається до секретарювання у Виділі НТШ. Відновлення польської державності розпочало нову хвилю переслідувань щонайменших українських проявів. Перші повоєнні загальні збори після восьми років перерви відбулися лише 28 березня 1921 р. На них головою обрали В.Щурата. Володимир Левицький - поновно секретар та додатково референт друкарні і палітурні – головних джерел прибутків Товариства. На засіданні Виділу 25.05.1921 року констатовано, що директором МПЛС вже є В.Левицький.

У 1924 р. очолювана В.Левицьким Секція вирішила видавати бюлетені про засідання МПЛС – "Sitzungsberichte". У цих повідомленнях мала подаватися іноземними мовами коротка інформація про роботу секції, стислий виклад виголошених на її засіданнях праць. Фактично це видання можна вважати першим на території України реферативним журналом. В.Левицький береться і за їх редагування. До 1939 р. вийшло загалом 28 випусків цих "Звідомлень". Цей захід сприяв також і збільшенню кількості засідань. Хроніка НТШ за 1925 рік згадує: "Секція нав'язала зносини з Українською Академією Наук у справі праць над термінольоґією природописних та математичних наук. Доси одержано проєкт термінольоґії, що обіймає загальну механіку для спільної наради над нею... рішила секція поробити приготовання для скликання першого українського природничо-лікарського зїзду."

3 червня 1926 р. В.Левицький стає заступником голови Товариства. Разом з тим він не полишає директорства у Секції, і окрім того є діяльним членом п'яти комісій: мовної, бібліографічної, фізіографічної, науково-технічної та географічної.

Дуже довго НТШ залишалося осторонь від загострення політичних подій в радянській Україні. Слід зважити на те, що облудна радянська пропаганда на Заході діяла дуже ефективно і що НТШ, з огляду на прагнення до соборності та української державності, мимоволі стало певною мірою заложником радянської системи. Це спричинило початок тривалої і глибокої ідеологічної та фінансової кризи Товариства. Вперше дуже стримане занепокоєння виплеснулося на засіданні Виділу 19 листопада 1929 р. "Виділ поручає п. Голові (К.Студинському – Г.С.) з нагоди його поїздки на Велику Україну довідатися про причини арештовань і долю дійсних членів Т-а." Така угодовська політика НТШ не могла не викликати заперечень і навіть крайнього невдоволення українського громадянства Галичини. Товариству та його Голові закидають колабораціонізм з більшовиками.

20 березня 1930 р. двоє осіб у приміщеннях НТШ побило його голову К.Студинського. Той взяв відпустку, потім її продовжував і фактично від цього часу на В.Левицького великою мірою падає тягар керівництва Товариством та моральної відповідальності за нього за винятково критичних обставин.

Надзвичайне засідання Виділу від 18 квітня знову веде В.Левицький. На ньому М.Кордуба запропонував НТШ звернутися до влад УРСР, або до суду в Харкові в справі полегшення долі, а можливо й помилування підсудних. В.Левицький виступив проти такого формулювання з таких міркувань: "1. Т-о не реагувало на арештовання Ефремова і тов. (його товаришів – Г.С.) і не зголосило ніякого протесту. 2. Інтервенція означалаби признання компетенції більшовицького суду, означалаби признання підсудних виновниками та визнання теперішнього радянського режіму. На думку бесідника повинно Т-о якраз тепер заложити як найостріший протест перед цілим культурним світом, а не знижатися до просьб... При голосуванню чотири голоси заявилися против інтервенції, три за, один здержався від голосовання."

На початку 1932 р. львівські українські газети опублікували низку критичних матеріалів, що стосувалися голови НТШ К.Студинського. За таких обставин Виділ запропонував Голові передати урядування Товариством до вияснення справи у суді в руки заступника. 1 березня у себе вдома К.Студинський передав повноваження в руки В.Левицького. Після цього В.Левицький виявив, що на НТШ тяжіє величезний борг у 80 тис. золотих (приблизно 10 тис. тодішніх американських доларів). Розпочалася багаторічна відчайдушна боротьба В.Левицького з фінансовими проблемами НТШ.

Pictures25 травня на засіданні Виділу було розглянуто лист К.Студинського про відставку і уповажнено "Володимира Левицького перебрати на себе вповні права й обов'язки голови Наукового Товариства ім. Шевченка до Загальних Зборів." Збори 20 листопада 1932 р. підтвердили вибір правління. До того часу виринула також і справа переданих до Києва К.Студинським (без відома членів Виділу !) оригіналів листів Т.Шевченка.

Загальні збори НТШ 24 березня 1935 р. відзначили позитивні зрушення у фінансах Товариства, діяльність самого Голови. Така висока оцінка коштувала В.Левицькому колосальних фізичних та моральних зусиль і з огляду на певні інші обставини він категорично відмовився головувати наступну каденцію і навіть бути членом Виділу. Проте продовжив активно працювати у своїй секції.

У середу 11 березня 1936 р. о 4-ій годині після обіду НТШ відвідав Міністр освіти. Повідомлення про майбутню зустріч вручалося під розписку з приписом мати на собі “убрання темне візитове”. В.Левицький був у дуже вузькому гроні запрошених.

Велику роль відіграв В.Левицький у створенні за допомогою Митрополита А.Шептицького кедрового заповідника площею близько 300 га на горі "Яйце" коло Підлютого. Це питання у НТШ вперше офіційно поставлене за його керівництва Товариством на засіданні Виділу 2 травня 1934 р. У Виданій Товариству Грамоті зазначалося "Ми утворили в маєтности Галицької Гр.-кат. Митрополії в громаді Перегінсько, Долинського Повіту, Галицької Землі, Кедриновий заповідник... . Науковому Товариству ім. Тараса Шевченка у Львові, як найвищій науковій установі нашої землі, передаємо отсим кедриновий заповідник на верху "Яйце" під наукову опіку... . 15 квітня 1935".

26 грудня 1937 р. у присутності 118 членів у передчутті загрозливої ситуації відбулися чергові загальні збори Товариства. Останній того періоду (74-й том) Хроніки НТШ зазначає. "Збори відкрив голова др. І.Раковський підкреслюючи особливе значіння й завдання Наукового Товариства ім. Шевченка під сучасну пору, коли

Українська Академія Наук в Києві втратила всякі можливості плекати й розвивати незалежну українську науку. Тимто візвав усіх членів Товариства "одностайно стати" у змаганнях до розбудови й розквіту наукового життя нашого народу."

Більшовики уважно стежили з Києва за тим, що робиться у Львові і все докладно занотовували. За протоколом Виділу від 12 жовтня 1939 р. "на зборах учительства заявив тов. Савченко помічник тов. Данильченка (заступника комісара освіти – Г.С.), що галичане мало знають про Радянщину, бо навіть тов. Раковський у промові на загальних зборах заявив, що Академія Наук в Київі не мала змоги плекати української науки." Зрозуміло, що НТШ змусили до саморозпуску 14 січня 1940 р. і саме на його матеріальній базі створили низку філій АН УРСР.

Упродовж 1941–42 рр. була серйозна спроба поновити його діяльність. Добилися часткового повернення приміщень, відбулося 10 засідань Виділу. На останньому з них 20 серпня був присутнім голова Товариства І.Раковський, що тоді приїздив до Львова. І ось останній запис у книзі протоколів: "Проф. др. В.Левицький подав до відомости що дня (дата не вписана – Г.С.) серпня відбулися сходини членів Мат. Прир. Лік. Секції НТШ для вшанування пам'яти проф. Горбачевського з доповіддю проф. Вертипороха."

Велика заслуга вченого і педагога у вишукуванні та залученні до праці у секції Товариства перспективної української математичної молоді (М.Чайковського, М.Зарицького, Н.Садовського), визнаних математиків з ВУАН – Д.Граве (1.06.1923), М.Кравчука (20.05.1925), М.Крилова (24.03.1927), М.Куренського (13.04.1929), та інших закордонних вчених зі світовим іменем – Д.Гільберта та Ф.Кляйна (13.03.1924). А ще ж нематематики – українець-механік С.Тимошенко (1.06.1929), що виїхав до США, М.Планк (13.03.1924), В.Вернадський (17.09.1924), А.Айнштайн (30.05.1929). Іноземні члени дякували за честь належати до НТШ. У "Збірнику МПЛС" друкувалися й праці математиків наддніпрянської України Н.І.Ахієзера, М.М.Боголюбова, М.П.Кравчука, М.М.Крилова, М.Куренського, Г.Пфейфера.

Намагаючись гідно оцінити діяльність математично-природописно-лікарської секції, не забуваймо і того, що перші дві секції НТШ – історико-філософська та філологічна – розвивали переважно вже традиційні тоді для України наукові напрями. Діяльність же МПЛС була великою мірою піонерською, оскільки, розпочавши з розвитку ще лише частково засвоєних на українському ґрунті ботаніки, зоології, географії та медицини, вона здобулася і на початок серйозних досліджень у цілком нових напрямах – математиці, фізиці, астрономії, хімії, психології. Разом з цим розпочалися укладання національної термінології, видання перших наукових періодичних видань природничого спрямування – 32 томів "Збірника МПЛС", 28 випусків "Sitzungsberichte", тобто "Звідомлень із засідань МПЛС". В.Левицький був редактором цих видань від першого до останнього числа. Останні видання вийшли у 1939 р.

У статті "Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (1873–1928 рр.)" в "Записках НТШ" з нагоди виходу в світ у 1929 році їх 150-го тому тогочасний голова Товариства К.Студинський між іншим написав таке: "Великі заслуги на полі організації секції природописно-математично-лікарської поклав др. Вол. Левицький, що зредагував досі, спільно з Ів.Верхратським, Евг.Озаркевичем, Миколою Мельником 27 томів "Збірника" своєї секції і 12 зшитків "Sitzungsbericht'ів". Йому завдячує секція свій сьогоднішній дуже значний розвиток і організацію природописного музея, в якому є багато його власних дарів. Наукове Товариство пошанувало в р. 1927 (3 квітня – Г.С.) його 30-літній ювілей наукової праці прилюдною академією і видало в його честь 26 том "Збірника" природописно-математично-лікарської секції з численними (17) працями учених з Галичини і України..." Такими словами, у такому великому обсязі пошановано ще лише М.Грушевського, І.Франка та В.Гнатюка.

На фронтиспісі згаданого збірника поміщене фото В.Левицького. У передмові І.Раковського "З нагоди трийцятьліття", пояснюються мотиви уформування "Збірника МПЛС" саме такого змісту, оскільки минуло "30 років від почину МПЛС а саме від появи першої книжки "Збірника" і 30-ліття редакторської праці...В.Левицького". Потім йде ґрунтовна праця М.Чайковського, де розширено, викладені до того на урочистому засіданні, матеріали про життя на наукову діяльність В.Левицького. Позволимо собі лише один виїмок з неї. "Та найбільші заслуги для Товариства та нашої Секції має др Левицький як невтомний орґанізатор наукової праці. Хоч не мав до того офіціяльного титулу, бо не був професором університету, своїм власним прикладом і словами заохоти притягав до праці молодих учених. Він мав дар вишукувати молодих адептів науки й розділював між них праці, даючи їм зразу реферати з книжок, а далі заохочуючи до самостійної наукової праці. В цьому відношенні всі ми мусимо вважати себе його духовими учнями."

Виступаючи на цьому урочистому засіданні, В.Левицький цікавим зауваженням вказав на визначну роль діяльності секції і ролі національних шат природничих наук для загальної історії української культури. "Тому то тішуся, що в нас прийшли вже до зрозуміння значіння природописних та технічних наук для культури; бо нарід, що недооцінює ці науки і не виявляє охоти до їх зрозуміння, є засуджений в нинішніх часах або на знищення, або на те, щоби бути погноєм для інших, гелотом (ілотом, нижчим класом стародавньої Спарти, що вважався власністю держави і за становищем майже не відрізнявся від раба – Г.С.) і рабом."

"...кінчу мою промову з тим бажанням, щоби у нас на Україні зростали ряди математиків і то не лиш таких, що творчим духом посувають поступ науки вперед, але і педаґогів-математиків, що своєю любовю до цієї цариці наук розбудять до неї інтерес серед широких кругів молоді та суспільности."

14 липня 1956 р. відійшов у вічність подвижник української математики, першопроходець у створенні української наукової термінології, популяризації серед населення за важких колонізаторських часів точних наук, підготовки молодих патріотично наставлених українських науковців. Людина незламного почуття обов'язку та відповідальності за долю свого народу, яка завжди вміла заглянути уперед і взятися за найскладніші та найвідповідальніші завдання свого часу. Це його ще 24 вересня 1927 р. академік Михайло Кравчук назвав: "основоположником математичної культури нашого народу."

Поховали його у гробівці Міхновських-Левицьких, що розташований у другому ряді (за могилою Якуба Пєчонкі) поля 71, що складається із трьох частин, у його південній частині при дорозі поміж 71 і 72-м полями меморіального Личаківського кладовища. На схемі Личаківського цвинтаря його могила позначена номером 160. Пізніше тут у 1958 році поховали дружину Софію. Неподалік на тому ж самому полі при дорозі повз поле 57 розташований гробівець родини Туллі, де похований, зокрема, видатний механік-будівельник, професор Львівської політехніки Максиміліан Туллі (Maksymiljan Thullie).

15 січня 1998 р. на фасаді Львівського державного університету ім. Івана Франка урочисто відслонили художню меморіальну дошку великим подвижникам, фундаторам української математичної культури В.Левицькому, М.Зарицькому та М.Чайковському.

Перед тим меморіальну дошку встановили на названій іменем В.Левицького середній школі Тернополя.

Низько вклоняємося пам'яті Великої Людини та Невтомного Працівника, що жертовно поклав усе своє сповнене трудів довге життя на вівтар служіння Вітчизні

 

Додатки:

Pictures

 

Pictures

 

Pictures

 

 

 

Г. Т. Сулим

доктор фізико-математичних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, професор, завідувач кафедри механіки

Детальніше в цій категорії: « Банах Стефан (Banach Stefan) Косарчин Володимир »

Залиште свій коментар

Post comment as a guest

0
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua