Log in

Історія однієї любові...

Михайло Зарічний:
     "Велич постаті Блаженного Івана Павла ІІ проявляється і у його поезії. Напередодні Свята Воскресіння Христового особливо важливими є слова Папи про "силу покірної любові..."
Цікава режисура і натхненна гра акторів стали запорукою успіху вистави."

Марта Бордуляк:
     "Від вистави не віє школярством; вона зроблена на дуже хорошому рівні. Текст змушує також думати про щось своє..."

Юрій Головатий:
     “Дощ падає – діти ростуть,” – жартував Іван Павло II на зустрічі з молоддю у Львові. Ростуть наші діти і ростуть з Богом! Чудова вистава! Як натхненно вони грали! Шкода мені тих мехматян, які не прийшли на виставу."

Оксана Сумик:
     "Дякую акторам за шанс задуматись серед суєти днів над важливим та вічним. Ви глибокі, ви талановиті, ви щирі."

Юрій Іщук:
     "Вистава надихає на роздуми про вічне... Вдало підібраний час, талановита постановка, актори молодці! Вітаю усіх з успішною постановкою. Я горджуся студентами мех-мату! Бажаю подальших творчих здобутків і побільше світлого, яке руйнує темінь!"

Олег Романів:
     "Кажуть - чи це правда, чи легенда, невідомо, проте... - коли Леонардо да Вінчі писав «Тайну вечерю», він надавав особливого значення двом постатям: Христа та Юди. Він дуже довго не міг знайти натурників, з яких можна було б написати ці фігури. Нарешті, йому вдалося знайти модель для образу Христа серед юних хористів. Підібрати натурника для Юди Леонардо не вдавалося протягом трьох років. Поки одного разу він не наткнувся на вулиці на п'яницю, який валявся в стічній канаві. Це був молодий чоловік, якого зостаріло безпробудне пияцтво. Леонардо запросив його до шинку, де відразу ж почав писати з нього Юду. Коли п'яниця отямився, він сказав художнику, що одного разу вже позував йому. Це було кілька років тому, коли він співав у церковному хорі, і Леонардо писав з нього Христа...
     Йдучи чи біжучи нашими життєвими дорогами, ми рідко задумуємося над тим куди ці дороги ведуть і що чекає нас за горизонтом чи якимось із поворотів. А тому я дякую вам, акторам-студентам механіко-математичного факультету, за можливість зупинитись і озирнутись на мій власний шлях, дякую за ті півтори години, коли мороз пробігав по шкірі від слів Блаженного Івана Павла ІІ та від дійства, яке відбувалось на сцені, дякую за те, що ви не злякалися і повірили у свій талант! Ви молодці!!
     Окремо хочу висловити свою повагу режисеру Вікторії Дерев'янко, яка знайшла час для постановки такого дійства, та Софії Василечко, яка не тільки натхненно зіграла одну із ролей у виставі, але й згуртувала усіх навколо ідеї постановки вистави!"

Залиште свій коментар

Post comment as a guest

0
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua