Log in

Париж

Париж Париж

Інвестуйте у спогади. Це єдина валюта, котра ніколи не знецінюється   Посмішка

Цю частинку прогулянки хлопці, якщо хочуть, можуть пропустити, перемотати, прогортати чи проігнорити Посмішка Бо ми з вами, дівчатка, підемо на шопінг. Але ні, не на Єлисейські поля, а по брендових бутіках знаменитого Золотого Трикутника – найпрестижнішого торгового округу Парижа. В нього входить Avenue George V (Louis Vuitton, Hermès, Jean-Paul Gaultier, Givenchy), вулиця François 1er (Rochas, Courrèges, Balmain) і вулиця Montaigne (Dior, Céline, Chanel, Donna Karan, Loewe, Thierry Mugler). Щоб обходити всі магазини нам, шоперам зі стажем, не вистачить мабуть і двох днів. Тому обмежимося небагатолюдною вулицею, де в кожному будинку перший поверх займає бутик відомого бренду. 700 метрів люксу, шику, стилю і мультибренду.

Скажу одразу: не бійтеся заходити в модні магазини типу Louis Vuitton, Hermès чи Rolex. По-перше, ви нічим не гірші ніж купа китайських туристів, котрі там міряють буквально все. По друге, всі продавці в магазинах дуже толерантні, завжди усміхнені, без жодного натяку на «класову нерівність». Оскільки у «флагманських магазинах» заборонено фотографувати, скажу від себе: враження на все життя Посмішка

А ще на Avenue George V знаходиться один з найдорожчих та найфешенебельніших готелів світу: Four Seasons Hotel George V. Готель був відкритий в травні 1928 року. Будівля була 9-ти поверховою, оскільки за законами тих часів вищі будівлі в Парижі будувати заборонялось. Також особливістю готелю стали величезні винні підвали. Підвали готелю заповнені колекційними винами, найстарше з яких — мадера 1850 року — зберігається і донині. Будівництво обійшлось в дуже велику на ті часи суму — 60 мільйонів франків (для порівняння: номер, що зараз коштує 11000 євро на день тоді коштував 150 франків). Монументальна будівля в стилі II імперії, просторі зали з класичними статуями, мармуровими колонами і камінами, вміло відновлені гобелени XVII століття, кришталеві канделябри, старовинні меблі, предмети антикваріату і вишукана колекція образотворчого мистецтва – все це більше схоже на музей, де експонуються речі минулих століть. Ти ніби живеш у своєму власному Версалі Посмішка

Є на Avenue George V і красива та дуже затишна Американська церква, точніше кафедральний собор, котрий є центром духовного життя американців у Парижі. До слова, лише Недалеко від собору знаходяться культурний центр та посольство США. Лише тут можна почути концерти spirituels – традиційні співи на прославу Господа, котрі ви неодноразово бачили в американських фільмах.

Своїй назві Avenue George V завдячує британському монарху Георгу V (1865- 1936), дідусю Єлизавети II, котрий підтримував Францію в Першій Світовій Війні. З одного боку авеню «впирається» в Avenue de New York і в міст на Сені Pont de l'Alma. Так-так, саме в той міст, в тунелі під котрим загинула Принцеса Діана. І хоч з часу тих трагічних подій минуло більше 18 років, люди досі приносять в той тунель квіти.

З іншого боку Avenue George V закінчується знаменитими Єлисейськими полями. Поринемо трішки в історію. Важко повірити що в 17 столітті на цій території не було нічого, окрім полів поза центром Парижу. В 1616 Марія Медичі вирішила створити довгу, засаджену деревами дорогу, котра мала проходити на схід від палацу Тюїльрі (Palais de Tuileries) (про нього я вам, друзі, раніше розповідала). Дорогу збудував в 1667 «ландшафтний дизайнер» (хах, тоді теж була така професія) André Le Nôtre як продовження садів Тюїльрі (le jardin des Tuileries). Набережна, котра тепер має назву «Grande Allée du Roule» чи «Grand-Cours» стала модним місцем, проте досі була ізольованою від міста кількома будівлями, що оточували цю місцевість. Через 27 років набережна була перейменована в «Champs-Elysées». Назву взяли з грецької міфології, де «Elusia» є місцем, куди герої приходили на відпочинок.

Магазинів, кафе, театрів, кабаре і ресторанів тут величезна кількість. Але ми зупинимося коло легенди Парижу. Кожна поважаюча себе мандрівниця і солодкоїжка, відвідуючи Париж, просто зобов'язана зазирнути в «Шанель солодкого світу» і привести додому його маленьку кондитерську частинку – вишукану дизайнерську коробочку з написом «Laduree» ззовні і найніжнішими солодощами всередині. Мова йде про одну з найзнаменитіших кондитерських мереж Парижу – Laduree. Історія кондитерської почалася ще в далекому 1862 році, коли відомий французький мельник Louis-Ernest Laduree відкрив свою першу булочну на 16, rue Royale. В той час той район міста подавав великі надії і кожен хоч трохи успішний робітник поспішав відкрити там свою крамничку. Тому, зрозуміло, булочна нічим особливим не відзначалася. А через десять років крамничку і зовсім наздогнала біда – її майже зовсім знищила пожежа. Проте мельник рук не опускав і вирішив вдихнути в булочну нове життя. Для створення нового дизайну він запросив Jules Chéret – живописця, відомого своїми роботами над Сікстинською капелою та Оперою Гарньє. Головною родзинкою стала стеля, прикрашена зображеннями ангелів. Окрім того живописець став автором безсмертного логотипу кондитерської і вибрав її фірмову гаму: фісташкову.

Проте справжня слава прийшла до Laduree лише в 1930, коли внук засновника випадково придумав нову форму мигдалевого печива макаронів (macarons). Він з'єднав між собою два «макаруни» за допомогою ганашу (ganache) – ароматного крему, котрий складався з шоколаду, свіжих вершків і вершкового масла. В результаті вийшла геть нова смакота, котра так полюбилася відвідувачам кондитерської, і ввійшла в історію як «паризький макарун» чи Gerbet.

Після того, як популярність кондитерської росла, власники Laduree вирішили перетворити кондитерську в кафе, поставивши кілька столиків. Хочете – вірте, хочете – ні, проте в той час в Парижі відвідувати кафетерій могли лише мужчини. Проте Laduree назвала своє кафе-кондитерську закладом «сімейного типу», в котрий жінки могли приходити без супроводу чоловіків. Зараз чайних салонів Laduree багато в різних куточках світу. Кожен з них виділяється шикарним інтер'єром і багатим вибором десертів, таємниці котрих власники торгової марки бережуть як зіницю ока.

А закінчуються Champs-Elysées Площею Згоди (Place de la Concorde), центральною площею французької столиці. Вона бере свій початок у середині XVIII століття. Тоді, 1755 року, за наказом короля Людовика XV перший королівський архітектор Анж Жак Ґабріель розбив між Єлисейськими полями і садом палацу Тюїльрі площу імені Людовика XV. Посередині площі встановили кінну статую Людовика XV роботи Бушардона та Пігаля. Під час Великої французької революції статую короля на площі змінила гігантська гільйотина. Тут у велелюдній запальній людській юрбі обезголовили короля Людовика XVI та королеву Марію-Антуанетту. Свою сучасну назву площа дістала на знак примирення станів по закінченні революційного терору в 1795 році. У 1831 році єгипетський правитель Мухамед Алі Єгипетський запропонував французькому уряду луксорський обеліск Рамзеса II у подарунок. Його було доставлено до Парижа 21 грудня 1833 року і, за рішенням короля Луї-Філіппа I, встановлено в центрі Площі Згоди. При цьому на постамент були нанесені діаграми, що зображали процес доставки 23-метрової 250-тонної споруди з Єгипту до Франції. Подібні обеліски (т.зв. «голки Клеопатри») були так само встановлені у Лондоні та Нью-Йорку. Позолочене навершення паризького обеліску з'явилось на ньому лише 1998 року.

Ану пригадуйте, друзі, чим ще відомий Париж? Правильно, своїми кабаре. І не «Млен-Ружем» єдиним...  Почнемо з LIDO, розташованого на Єлисейських Полях. Назва «Лідо» вперше прозвучала у Парижі у 1928 році. Саме тоді Едуард Шо відкрив за адресою Champs-Elysées, 78 оригінальний заклад, де казино поєднувалось з невеликим басейном і водолікарнею. Історія кабаре доволі бурхлива – його багато раз закривали, воно змінювало власників та концепції існування. У «Лідо» робили свої перші кроки Едіт Піаф, Моріс Шевальє, Марлен Дітріх, Жозефіна Бейкер, Даліда, Ширлі Маклейн. Кабаре було майданчиком для показу мод, сценою для благодійних концертів, місцем виступів відомих виконавців – Френка Сінатри та Елтона Джона. У 1988 році футбольна команда Франції обрала кабаре, щоб відсвяткувати перемогу на Чемпіонаті світу.

Кабаре в американському стилі стало відмінною рисою «Лідо». У шоу танцюють 42 дівчини та 16 хлопців. На одяг витрачають шалені гроші: 24 костюмери створюють від 20 до 30 костюмів для однієї вистави. Дівчат частіш за все одягають у пір'я та блискітки. У виставах з піснями і канканом танцівниці і зараз беруть участь топлес. Особливо зачаровує глядачів хореографія та спецефекти. Особливе місце завжди приділяється тваринам. На сцену з танцівниками виходили птиці, шимпанзе, лами, верблюди, пантери і ведмеді, коні та собаки.

Велика увага у кабаре приділяється кухні. Вечір завжди починається з пляшки шампанського. Пробка, що вилітає, – символ початку шоу. Щовечора в «Лідо» відкорковують 800 пляшок.

А якщо на Єлисейських Полях сісти на автобус № 18, то він завезе вас прямісінько до Boulevard de Clichy. Так-так, до Moulin Rouge. Кабаре було відкрито 6 жовтня 1889 року і його не раз перебудовували, проте воно зберегло свою унікальну ауру: сидячи в напівтемному залі за столиком, на якому горить малюсінька настільна лампа, ви можете уявити, як за сусіднім столиком насолоджується канканом живописець Тулуз-Лотрек, плакати якого стали рекламою цього розважального закладу. Канкан вважався розпусним танцем, як і дівчатка, котрі його танцювали. З 1921 року у програму кабаре ввели більше співаків-виконавців, проте канкан забутий не був. В «Мулен Руж» приходили не тільки представники середнього класу, але й аристократи, люди мистецтва (Пікассо,Оскар Уайльд) і навіть члени королівських сімей, наприклад, принц Уельський. Взагалі Boulevard de Clichy називають ще «вулицею кабаре», адже «Мулен Руж» тут не одне Посмішка

А взагалі ми з вами, мої хороші, нарешті на Монмартрі. В романтичному серці паризької богеми. Тут знаходили натхнення письменники, художники, композитори, поети, актори. Взагалі, Монмартр це назва 130-метрового пагорба на півночі Парижа, де існувало давньоримське поселення. Пагорб Монмартр — найвища точка Парижа. Назва Montmartre буквально перекладається як Гора Мучеників, хоча досі точно невідомо, від чого пішла назва пагорбу, чи то від імені римського бога війни Марса (Mons Martis, Марсів пагорб), чи то від святого мученика Діонісія Паризького (Mons Martyrium, пагорб святого мученика). На вершині пагорба знаходиться Basilique du Sacré Cœur (Базиліка Серця Христового), одна з найпопулярніших пам'яток архітектури французької столиці. Будувався Собор більше 40 років архітекторами Александром Лежанті та Юбером де Флері, в котрих в 1875 році виникла думка, що всі біди французів (поразка Фанції у франко-пруській війні та розгром Паризької комуни) були послані французам за їх гріхи. Висота дзвіниці Базиліки близько 100 метрів, а один з дзвонів Базиліки – «Савояр» (la Savoyarde) – важить 19 т. з язиком вагою 850 кг, і є найбільшим дзвоном Парижа. До Базиліки можна піднятися фунікулером чи пішки-сходами (235 сходинок). А ще Базиліка цікава тим, що побудована з каменю, котрий з роками біліє від води і від того стаю ще красивішим. А які краєвиди відкриваються з підніжжя Базиліки... Дух захоплює!

Колись відомий канадський письменник Дуглас Коупленд казав «Напевне, в кожному з нас живе який-не-який Париж»...

Тому пропоную - знайдіть Париж в собі. І насолоджуйтеся Посмішка

P. S. Дякую, що дочитали до кінця Посмішка

Знатний волоцюга

Інвестуйте у спогади. Це єдина валюта, котра ніколи не знецінюється Посмішка

Світ - це книга. І хто не подорожував по ньому - прочитав у ній тільки одну сторінку (Св. Августин)

Детальніше в цій категорії: « Üdvözöljük Budapesten! Із запахом Givenchy »

Коментарі (0)

Rated 0 out of 5 based on 0 voters
There are no comments posted here yet

Залиште свій коментар

Posting comment as a guest. Sign up or login to your account.
Вкладення (0 / 3)
Share Your Location
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua