Log in

Із запахом Givenchy

із запахом Givenchy із запахом Givenchy

Інвестуйте у спогади. Це єдина валюта, котра ніколи не знецінюється   Посмішка

Париж... Ну який турист не мріє про нього?.. Я не була винятком. Провівши там 24 години, я була вражена... Не зачарував. Не вразив. Не закохав. Чому? Про нього ж стільки віршів і пісень написано, стільки картин змальовано. А де ж ці емоції?

А потім я зрозуміла що Париж — справжній мужчина. Гордий, серйозний, елегантний, з шармом, з родзинкою. З карими очима, в елегантному костюмі від Pierre Cardin, від нього легко пахне парфумами Givenchy. В таких не закохуються одразу. Такі приходять в Твоє життя, зачіпають якусь струну душі і потрохи намотують її на свій палець, прив'язуючи Тебе до себе. Такі манять до себе ще і ще, і Ти не розумієш чому, просто втрачаєш голову і як гіпнотизована йдеш на поклик...

Почну я свою розповідь з найвідомішої цікавинки і візитної картки Парижу — з Ейфелевої вежі. Пригадую як вночі приїхали в готель і одразу на метро (цілодобове), помчали на неї дивитися. Враження неймовірні — рівно опівночі вона починає переливатися тисячами вогників, котрі направду поблискують як маленькі діаманти.

Дивно усвідомлювати, що колись парижани, особливо творча інтелігенція, були страх як пороти її побудови. Зокрема, в 1887 році 300 письменників і художників (серед них Александр Дюма (син), Гі де Мопассан і композитор Шарль Гуно) направили протест на адресу муніципалітету, характеризуючи конструкцію як «непотрібну і жахливу», як «сміхотворну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний комин» До слова, Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні вежі (нині ресторан «Жуль Верн»). На питання, навіщо він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповів: «Це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки її не видно». Заглиблюватися в історію та тонкощі побудови не буду, про це завжди можна прочитати у Вікіпедії. Скажу лише що будувалася вежа до Всесвітньої виставки на честь столітнього ювілею Великої французької революції (1789 року). У початковому договорі з Ейфелем йшлося про демонтаж вежі через 20 років після завершення будівництва. Але так сталося, що вежу залишили спочатку для військових цілей, а з 1906 р. на вежі постійно розміщена радіостанція.

Розкажу я вам про цікавіше-про колір вежі. Ейфелева вежа — це, напевне, чи не єдина в світі конструкція, котра має свій власний запатентований колір — «Коричневий-Ейфелевий», котрий надає вежі бронзовий відтінок. До цього вежа поміняла кілька кольорів — вона була і жовтою, і червоно-коричневою, і кольору охри. Останнім часом вежу перефарбовують кожні 7 років, а всього ця процедура проводилася 19 разів. На кожне малювання потрібно близько 60 тон фарби, тому щоразу вежа додає у вазі. Насправді Ейфелева вежа не одноколірна, як видається спочатку. Фарбується вона в три різні відтінки бронзового — від найтемнішого на першому рівні до більш світлого на третьому. Це робиться для того, щоб вежа виглядала гармонійно на фоні неба.

Коло вежі постійно багато люду, будь то ніч чи день. Прості парижани, шумні туристи, негри і араби котрі торгують сувенірами. Не питайте чи піднімалася я на вежу і чи милувалася краєвидом. Ні. Мені, банально, було шкода… часу на дві довжелезні черги — за квитками до каси, і, власне, на вхід на саму вежу. Вже опісля я дізналася, що квитки можна бронювати через Інтернет. Тому, якщо твердо вирішите підніматися на вежу, скористайтеся моїм досвідом J

Романтичні дівчата вже, мабуть, уявили, як прокидатимуться зранку в готелі в Парижі, сидячи на підвіконнику смакуватимуть каву і круасани і любуватимуться видами на Champs Elysees чи Sainte Chapelle. Натомість я милувалася краєвидом аеропорту Шарля де Голя. Він, до слова, є другим найбільшим аеропортом Європи після Лондон-Хітроу і там кожні 4 хвилини сідає чи піднімається в небо літак (я перевіряла Посмішка)

В Парижі немає, як такого, центру. Гуляти потрібно по всьому місту. І за 12 годин ви, друзі, ну ніяк не встигнете обійти всі цікаві місця. Тому доведеться вибирати. Одним з обов’язкових пунктів програми є,звичайно, королівський Лувр. Знайти його неважко: сідаєте на метро, виходите на станції Palais Royal Musee du Louvre чи Louvre Rivoli (залежить від лінії метро) і все як на долоні. Але, якщо вийти на одну станцію швидше-на Concorde, то до королівського палацу ви пройдете через Сад Тюїльрі (le jardin des Tuileries). Колись тут знаходився палац Тюїльрі, а тепер - лише французький парк. Тюїльрі був палацом французьких королів в центрі Парижу, і складав єдиний палацово-парковий комплекс з Лувром. Починаючи з Людовіка XVI Тюїльрі став основною резиденцією всіх наступних французьких монархів. Проте в дні Паризької комуни 24 травня 1871 його було спалено і не відновлено.

Створення королівської резиденції в Луврі розпочали у 1546 році,проте в 1682 році Людовик XIV вибрав Версальський палац як свою резиденцію, а Лувр перетворився в місце зберігання королівської колекції. Під час Французької революції, Національна Асамблея постановила, що Лувр повинен використовуватися як музей, демонструючи культурні шедеври країни. Музей Лувр демонструє 35 000 експонатів, від найдавніших часів до 19 століття на площі понад 60 000 м². Щоб потрапити всередину доведеться відстояти довжелезну чергу. Під словом довжелезну я маю на увазі людей 600-700. Справа в тому, що по вівторках музей зачинений, а кожного першого понеділка місяця вхід в музей безкоштовний і туристи цим вміло користуються. Тому будьте готові (якщо приїхали в Париж на довше), віддати Луврові весь день свого туристського часу. Воно того варте (кажуть люди), бо окрім світових шедеврів, вражає і сам інтер’єр та багатство палацу.

Наступна наша ціль — Cathédrale Notre Dame de Paris. До неї, звісно, теж можна доїхати на метро (станція Cite). Але ж цікавіше гуляти, милуватися краєвидами Сени, пізнавати істинне паризьке життя.

До слова, на вулицях Парижу дуже багато електромобілів. А знаєте чому крісла коло столиків стоять саме таким чином? Ще колись, в давніші часи, дамам було комфортніше таким чином сидіти в кав’ярні, спостерігати за перехожими і пліткувати J

І ось він… Сказати що Нотр Дам величний-нічого не сказати. Дух захоплює… Стоїть собор на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижа, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітеру, що стояв тут за часів римської влади. В 1163 році королем Франції Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав приймати всіх мешканців тогочасного Парижа (10 000 осіб), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось у декілька разів. Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та ятки, де продавали різноманітні товари. Купці тут укладали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїм вбранням. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали у м'яч. Під час небезпеки в соборі знаходили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки зі своїми пожитками, а навіть і з худобою. А ще, в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву для богослужінь. Тут коронувалися і вінчалися французькі королі, і їх статуї видно на фасаді храму. Також в соборі зберігається одна з найвеличніших християнських реліквій — Терновий вінок Ісуса Христа.

Усередині собор зустрічає присмерком. Заходиш і виникає деяке відчуття похмурості та прохолоди. У інтер'єрі собору переважає сірий колір каменю, з якого викладені стіни храму. Раніше в соборі було ще темніше, і довелося пробивати нові вікна у бічних стінах. Як і в інших готичних храмах, у Нотр-Дам-де Парі немає настінного живопису, і єдиним джерелом кольору в одноманітно-сірому інтер'єрі є численні вітражі високих вікон. Сонячне світло, проникаючи через них, заливає храм цілою веселкою відтінків. Ця гра світла дещо пом'якшує однотонність собору і надає інтер'єру собору феєричної розкоші, і разом з цим деякої таємничості. Зображення на вітражах виконані відповідно до середньовічних канонів. На вікнах хору зображені сцени із земного життя Спасителя, на вітражах бічних стін – фрагменти з життя святих. Вітражі високих вікон центрального нефа зображають патріархів, біблейських царів, апостолів. У вікнах бічних капел відображено події із земного життя Діви Марії. А вітражі величезного вікна-рози вміщують близько вісімдесяти сцен із Старого Завіту.

Собор Паризької Богоматері є серцем не тільки Парижа, але і всієї країни: відстані від Парижа до будь-якого іншого міста Франції вимірюються від точки в дальньому кінці Папертної площі, перед собором, де бронзова табличка відзначає Нульовий Кілометр. Кажуть, якщо стати на бронзову табличку, загадати бажання і покрутитися 12 разів, то воно обов’язково збудеться. Моє збулося Посмішка але голова ще довго крутилася J

Ну що, нагулялися? Пора відпочити, адже це ще далеко не все, що я в Парижі хочу вам, друзі показати. To be continued…

 

Знатний волоцюга

Інвестуйте у спогади. Це єдина валюта, котра ніколи не знецінюється Посмішка

Світ - це книга. І хто не подорожував по ньому - прочитав у ній тільки одну сторінку (Св. Августин)

Детальніше в цій категорії: « Париж Листи до Джульєтти »

Коментарі (0)

Rated 0 out of 5 based on 0 voters
There are no comments posted here yet

Залиште свій коментар

Posting comment as a guest. Sign up or login to your account.
Вкладення (0 / 3)
Share Your Location
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua