Log in

   

Ватикан

Ватикан

Сьогодні ми з вами, друзі, познайомимося з найменшою, і яка на мене, найзагадковішою державою світу. Ласкаво просимо у Ватикан.

За площею він лише 44 гектари. Хоча... Мало хто знає, що кожна католицька церква світу є «власністю» Ватикану, тобто технічно є його частиною, оскільки йому підпорядковується. Таким чином, друзі, якщо ви заходите в католицький храм, одразу опиняєтеся у Ватикані   Основною ж частиною держави є, звісно, Площа Святого Петра.

Її було розбито за проектом Джованні Берніні в 1656–1667 роках. Овальна форма площі створює ілюзію руху, оскільки ракурси міняються в залежності від кута зору. Якщо встати у певних визначених точках площі, можна побачити задуманий Берніні оптичний ефект: колони всіх рядів колонади вибудовуються в один ряд. Ці величні колони в 4 ряди підтримують масивну «стрічку», котру прикрашають неповторні 140 статуй святих.

Посередині Площі стоїть єгипетський обеліск висотою 42 метри, привезений в Рим ще імператором Калігулою. У 1585 році за папи Сікста V його було поставлено на теперішнє місце. Середньовічні римляни вважали, що в металевій кулі на вершині зберігається прах Юлія Цезаря. Обеліск досі служить також сонячним годинником завдяки позначкам на бруківці Площі.

А одразу коло Площі святого Петра є малесенька Площа Первомучеників. Саме на цьому місці, за повір’ями, було страчено Святого Петра. Він попросив розіпнути себе вниз головою, бо вважав що недостойний честі вмерти такою ж смертю, як Христос. Поховано Апостола було тут ж, за кілька кроків був цвинтар. Цікавим є те, що на той цвинтар можна піти. Зараз він знаходиться під Базилікою, щоправда вхід туди платний і пускають лише до 20 осіб на день. Все просто: реєструєшся на сайті, займаєш чергу (в січні на червень) і без проблем спускаєшся до кладовища. «Звідки Ти знаєш що то справді могла Святого Петра? Стільки часу ж минуло!» Хм… Друзі, то дуже цікава історія, але про неї згодом  

Трішки про історію будівництва Собору. Першу Базиліку тут було споруджено за правління імператора Костянтина Великого на місці садів цирку Нерона. Будівництво храму тривало з 324 р. по 349 р. 846 року Базиліка була пошкоджена сарацинами, але папа Лев IV відновив зруйновані частини будівлі. Уже 1452 р., при папі Миколі V, почалася перебудова храму, який на той час перебував в аварійному стані. Спершу папа Юлій II теж планував зберегти старий собор, однак, зрештою вирішив його знести і звести на його місці новий. Тільки вівтар, під яким розташована могила Святого Петра, мав залишитися. Перший камінь нового собору Святого Петра було урочисто закладено 18 квітня 1506 року. Будували Собор 120 років (1506 — 1626), керували будівництвом 20 Пап і найвідоміші архітектори тої епохи: Браманте, Рафаель, Мікеланджело, Джакомо делла Порта, Доменіко Фонтана і Карло Модерно. Новий храм був освячений папою Урбаном VIII 18 листопада 1626 року, в 1300-літній ювілей першої Базиліки. Цікаво ще те, що Собор Святого Петра є цікавим винятком із загального «християнського правила». Його престіл повернуто не на схід а на захід. Справа в тому, що Нерон розташував свій цирк на західному березі Тібру, і якби собор побудували за правилом, паломникам довилося б спочатку підніматися на Ватиканський холм, а потім спускатися з нього до храму.

На початку XVII ст., за вказівкою Павла V, архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста Собору — прибудував до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та звів фасад. Висота фасаду — 45 м, ширина — 115 м. Аттик фасаду вінчають величезні, заввишки 5,65 м, статуї Христа, Івана Хрестителя й одинадцяти апостолів, крім Апостола Петра, статуя якого знаходиться зліва від сходів і Апостола Павла, статуя знаходиться справа. Петро тримає в руках позолочені ключі від Раю, котрі йому вручив Господь. Внизу карниза, майже у висоту фриза надпис: «IN HONOREM PRINCIPIS APOST PAVLVS V BVRGHESIVS ROMANVS PONT MAX AN MDCXII PONT VII» («На честь Князя Апостолів, Павло V Боргезе, Римлянин, Верховний Понтифік, року 1612, сьомого свого понтифікат»)

За колонами фасаду є п’ять воріт, котрі ведуть всередину кафедрального собору: Ворота Добра і Зла (Porta del Bene del Male), Ворота Філарета (Porta del Filarete), Ворота Таїнств (Porta dei Sacramenti), Святі Ворота (Porta Santa) (ці ворота відкриваються самим Папою кожні 25 років, у Ювілейний Рік) і Ворота Смерті (Porta della Morte). Найцікавішими є Ворота Смерті, котрі створив в середині 20 століття скульптор Джакомо Манцу (Giacomo Manzu), саме через ці ворота Ватикан відправляє в останню путь своїх понтифіків.

На фасаді собору виділяються дев'ять лоджій. Центральна називається «Лоджією Благословення» — з неї Папа Римський звертається із благословення «Urbi et Orbi» (буквально, «Місту (Риму) та світу») до всіх християн на Різдво, Великдень та на день пам'яті святих Петра та Павла.

Заходиш всередину і… Сказати що дух захоплює від побаченого-це нічого не сказати. Жодними словами і метафорами не описати всієї величі, помпезності, багатства і об’ємів того що Ти бачиш… Це коли Ти забуваєш дихати і від побаченої краси хочеться плакати…

Друзі, просто вдумайтеся в ці цифри: площа Собору 22067 , висота 189 м, довжина без портика — 186,36 м, а з портиком — 211,5 м. До 1990 року Собор Святого Петра в Римі був найбільшим християнським храмом в світі проте його випередив собор Яммусукро в столиці африканського Кот-д’Вуар. Одразу коло входу нас зустрічає найвідоміше творіння в Соборі: знаменита «П’єта» («Оплакування») роботи Мікеланджело. Це, мабуть, найчастіше відтворюване і найвідоміше творіння майстра. Кілька років тому якийсь маньяк хотів пошкодити статую. Її реставрували і розмістили під ковпак з куленепробивного скла.

Усередині собор вражає гармонією пропорцій, величезними розмірами, багатством оформлення — тут багато статуй, вівтарів, надгробків, безліч чудових творів мистецтва. Про всі каплиці і вівтарі, розташовані в соборі, я вам, друзі, розказувати не буду-їх дуже дуже багато. Зупинюся на найцікавіших. Ось це вівтар Святого Василія прикрашений мозаїкою з вісімнадцятого століття. Тут з 1963 року покояться мощі святого, єпископа Української Греко-Католицької церкви, засновника монашого ордену Василіян (ЧСВВ) — Йосафата Кунцевича. Хвилинка пізнавальної інформації: антимі́нс — посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії. В Греко-Католицьких церквах в антимінс вшивають мощі Св. Йосафата, адже він вважається офіційним покровителем Української Греко-Католицької Церкви. Кожні 10 років мощі Святого витягують з саркофагу, передягають в свіжі ризи і відрізають частину кістки, щоб потім порізати на малесенькі частинки і «пороздавати» по церквах. Те що я зараз напишу звучить трохи дико, але… в Святого уже немає половини кисті руки…

А тепер друзі, уважно подивіться на ікону Святого рівноапостольного князя Володимира. Україна-єдина в світі держава, чий герб зображено у Базиліці св. Петра. Нам набагато більше, ніж 25!

Восени 1919 року молода жінка Емілія зажурено сиділа на кухні свого будинку... Їй було 35, три роки тому вона втратила доньку Ольгу, яка померла через 16 годин після пологів. Тому була на сьомому небі, коли дізналася, що чекає на дитину. Проте відомий тодішній гінеколог та акушер ствердив, що вагітність знаходиться під загрозою, мати не зможе доносити дитину і немає жодних шансів, що дитина народиться живою. "А якщо й народиться – то за рахунок життя матері. Ви не переживете цих пологів, раджу вам зробити аборт", – сказав лікар. Емілія відмовилася...

І 18 травня 1920 року до світу тихенько посміхався і тягнув свої рученята сонячний маленький хлопчик. Тоді він ще не знав, що через 52 роки стане 263-тім Папою Римським, першим в історії, котрий відвідає лютеранську церкву, першим, котрий переступить поріг синагоги, першим Папою, котрий відвідає мечеть, першим котрий прийме у Ватикані радянського лідера, першим Папою, котрий офіційно вибачиться за гріхи Церкви, першим котрий відвідає православну країну (Румунію) і тим, хто разом з американським президентом Рональдом Рейганом заб’є останній цвях в гріб здавалося б вічного Радянського Союзу. Хлопчика звали Кароль Войтила...

На підлозі центральної нави, починаючи від входу, є позначки, що вказують розміри інших великих соборів світу і дають можливість порівняти їх із собором Святого Петра.

В центрі собору височить чудовий вівтар з невгасимими лампадками. Вони запалені над ракою з потемнілою від часу труною, де зберігається частинка мощей Апостола Петра. Вівтар цей ще називають Папським, оскільки служити перед ним Мессу може лише Папа Римський.

Над вівтарем є Кафедра Святого Петра, символ його проповідування Слова Божого в Римі. Власне кафедрою для Апостола служив простий дерев’яний стілець. Пізніше його укріпили і прикрасили, як припускають у Візантії. Берніні побудував композицію так, що здається що кафедра ширяє у хмарах, котрі підтримують Батьки Церкви. Всередині монументу знаходиться справжній стілець Святого Петра.

Над вівтарем встановлено величезний бронзовий ківорій (балдахін) роботи Берніні, котрий підноситься на витих колонах висотою 29 метрів. Незвична форма колон повторює силует витої колони з храму Соломона, котру було привезено в Рим після взяття Єрусалиму. Хоча в інтер’єрі Собору вівтар і не виглядає особливо великим, проте висотою він рівний (всього лише) чотириповерховому будинку. Історія бронзи для ківорію теж дуже цікава. Після будівництва Собору казна Ватикану добряче обідніла (витрати на будівництво виявилися такі великі, що для їх покриття папі Леву X довелося за велику суму передати право поширювати індульгенції Альбрехту Брандербурзькому. Зловживання індульгенціями у німецьких землях викликали протест Лютера, Реформацію і подальший розкол Європи.), тому за наказом папи Урбана VIII бронзу для ківорію узяли із Пантеону, розібравши конструкції, які підтримували дах портика. Після того в Римі з’явилася приказка «що не зруйнували варвари, те доруйнував Берніні»   

Поруч знаходиться і бронзова фігура святого Петра, котрий сидить на папському престолі і в руці тримає ключі від Царства Божого. Ступні Апостола вже обіліли і стерлися від дотиків людей: існує легенда що якщо загадати бажання і, тримаючись за ступню Петра, попросити про виконання бажання, то воно неодмінно збудеться. Хоча мені здається що того ж ефекту можна досягти, якщо щиро і з вірою помолитися…

Проте, як на мене, найкраще всю помпезність і величину Собору відкриває його купол, шедевр архітектури, котрий всередині має висоту 119 метрів і діаметр 42 метри. По фризу купола і по фризу всієї церкви є напис на латині "Tu es Petrus et super hanc petram aedificabo ecclesiam mean et tibi dabo claves regni caelorum" (…Ти – Петро, скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і ключі Тобі дам від Царства Небесного…). Купол поділений на 16 секторі і 6 горизонтальних ярусів. В самому низу є зображення 16 римських Пап, котрі поховані в Соборі, в наступному ярусі зображені Ісус Христос, Богородиця і апостоли. В прямокутних рамках зображені ангели, котрі тримають знаряддя страстей Христових. В круглих медальйонах – херувими і серафими. Далі – ангели, котрі охороняють могилу Св. Петра і крилаті ангели.

Мені важко описати словами і фотками масштаби купола. Бачите на фото навпроти темно-сині двері? Так от вони мають висоту середньостатистичної людини. А тепер просто порівняйте величину зображення ангела і уявіть, що майже весь Собор прикрашений мозаїкою, загальна її площа тут 10 тисяч, а розмір одного камінчика з розмір пушки жіночого пальця.

Ти дивишся на все це, від захоплення рота не можеш закрити і все думаєш «Це люди робили? Та ні… В них що були крила?.. Вони вміли літати?..»

У чотирьох нішах під куполом Собору у середохресті є чотири мармурові статуї висотою близько 4,5 м. Вони зображають святих Вероніку, Олену, Лонгина та Апостола Андрія. Цими фігурами підкреслені реліквії, що там зберігаються чи зберігались: рушник Вероніки з потом Ісуса Христа, частинку Чесного Хреста, Спис Лонгина та голова апостола Андрія (з 1964 року перенесена до Патри).

На оглядову площадку, котра є над куполом Собору можна вийти по 510 сходинках, чи піднятися ліфтом і пройти 320 сходинок між склепіннями шатра. А звідти відкривається чудесний вид на весь Рим.

І от, друзі, спустимося з небес на землю. Тобто під землю. У Гроти Ватикану   Вони розташовані під частиною нави у трьох метрах під землею і там поховані 23 з 264 померлих Пап Римських. Бути похованим у гротах Ватикану, поруч з могилою Петра, було бажання багатьох з його наступників, але не тільки їх. Там поховані також королі, принци, релігійні діячі, а також перші християни Рима. Навколо могили святого апостола Петра також збудовано п'ять національних каплиць, так щоб вона була в центрі, як за розміщенням так і символічно — у центрі духовному.

Рим, 10 лютого 1939 року. Вночі несподівано помирає Папа Пій ХІ. В заповіті покійний попросив поховати себе у крипті базиліки Святого Петра, проте місце, котре обрав померлий виявилося надто вузьким. Евдженіо Пачелі, державний секретар померлого понтифіка наказав розширити його, понизивши рівень підлоги і здійснивши зондаж углиб за стіною. На працівників, котрі виконували цю роботу, «самп’єтріні», чекали дві несподіванки. Перша: на глибині двадцяти сантиметрів під поверхнею гротів вони побачили фрагмент кам’яної підлоги першої базиліки, збудованої імператором Костянтином. Але, що важливіше, за стіною вони виявили заглиблення, котре вело в потаємну кімнату, завалену будівельним сміттям. У березні Печелі було обрано Папою, він взяв собі ім’я Пій ХІІ, і після відзначення всіх традиційних урочистостей понтифік прийняв сенсаційне рішення: провести розкопки аби дізнатися чи можна віднайти могилу Святого Петра через майже дві тисячі років після його смерті. А може (чому б і ні?), і мощі засновника Церкви. Розкопки розпочалися восени 1939, покровительство над ними доручили монсеньйору Людвігу Каасу, і вже наприкінці 1940 року вони зосередилися під конфесіо Собору, посередині центральної нави, адже там завжди почитали апостола Петра. Саркофаги, настінні розписи, урни, кістки, монети, фрагменти глиняного посуду та різноманітні написи: такими були безцінні знахідки археологів. Головна з них містилася під конфесіо: залишки невеликої стіни, яку назвали «Червоною» через колір штукатурки. Ця дуже древня стіна захищала дворівневу поховальну каплицю: нішу, обрамлену двома невеликими колонами, над якими містилася мармурова табличка. Усе, геть усе вказувало на те що могилу Святого Петра було знайдено, але вона виявилася порожньою. Справді, було зібрано рештки останків у ніші «Червоної стіни», однак ніщо не дозволяло стверджувати що вони належали Святому Петру. Подальші дослідження останків підтвердили що скелет був майже збережений і належав людині вище середнього зросту, чоловічої статі і похилого віку. Проте 100% гарантії не давав ніхто. У 1952 році розпочалася нова серія розкопок, і у сусідній біля «Червоної» стіні було знайдено щось подібне на скриньку з мармуровими перегородками, але без кришки. Всередині були декілька білих кісток, перемішаних з фрагментами вапняку. Знахідка заінтригувала монсеньйора Кааса, і якось увечері він зібрав рештки у маленьку дерев’яну скриньку, науковців про це не попередив. Монсеньйор помер у квітні 1952… Одного вересневого дня керівник розкопок, професор Марджеріта Гвардучі розглядала порожню схованку у стіні і розпитала одного з робітників, чи у ній і справді нічого не було знайдено… Жоден прелат, жоден учений і не збирався досліджувати рештки, заховані Каасом, адже їх вважали другорядними. В 1962 році вчені почали нарешті вивчати випадкову знахідку, і прийшли до висновку що кістки належали особі чоловічої стати, 60-70 років, міцної статури, і там не було черепа. У січні 1964 року Папа Павло VI дав дозвіл вченим порівняти ці рештки із залишками черепа Святого Петра, збереженими у релікварії в Лютеранській Базиліці. І ось 26 червня 1968 року Папа Павло VI офіційно заявив що і справді було знайдено мощі Святого Петра. Однак обачний понтифік нічого не виключав: «Втім, дослідження, перевірки, дискусії ще не завершились…» Таким чином він зберіг ірраціональність у вірі прочан: чи Папа не повинен залишити місце для акту віри, який полягає у поклонінні святому засновнику Церкви, незалежно від того, чи існують докази чи ні?

Ватикан, як і Заборонене місто є осередком влади і приховує численні таємниці, загадки, легенди, уявлення. Кожне з них і надалі приховане, кожне з них усе ще породжує запитання, дискусії, домисли, інтерпретації…

 

…to be continued…

 

Оцінити цей запис:
Давним давно в тридесятому царстві…
Скарби Ватикану. Частина 1

Related Posts

«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua