Log in

¡Hola de Barcelona!

¡Hola de Barcelona!

Барселона мабуть найбільш не-іспанське місто, яке я бачила. Ось тому, як на мене, знайомство з Сонячним Королівством варто починати саме з нього

Інвестуйте у спогади. Це єдина валюта, котра ніколи не знецінюється   smile

Барселона мабуть найбільш не-іспанське місто, яке я бачила. Ось тому, як на мене, знайомство з Сонячним Королівством варто починати саме з нього. Тут мандаринки ростуть на деревах, гуси живуть в церкві, а будинки і церкви ніби зроблені з будівельної пінки smile Більшість туристів розпочинають своє знайомство з Барселоною з її найвідомішої вулиці-з Ла-Рамбли. Але ж ми - не всі! Тому свою прогулянку ми почнемо з моря, а саме зі Старого Порту.

Барселону неможливо уявити без моря. А де вода - там мости. Rambla de Mar - з нього відкривається чудесний вид на Середземне море та на гору Монжуік. А ще красою вражають білі кораблики та яхти, рівненько викладені в один ряд Посмішка

Фішкою мосту Rambla de Mar, сконструйованого в 1994 році є те, що це один з небагатьох пішохідних мостів, які є розвідними Посмішка

А одразу після мосту нас зустрічає 59-метрова фігуру Колумба. Пам'ятник поставили так, що мореплавець правою рукою показує в сторону Нового Світу, а в лівій тримає згорток. А всередині колони є ліфт (на сходи місця не було), котрим можна піднятися на вершину пам'ятника і де є оглядова площадка.

Саме сюди, в цей порт, 15 березня 1493 року прибув Христофор Колумб після своєї Першої Подорожі. Тоді Європі стали відомі Багамські остови, Куба і Гаїті. Щоправда Колумб думав що відкрив західний шлях до Китаю, Японії та Індії...

В той час коли мореплавці всіх країн пливли на схід щоб досягти Китаю, Колумб вірив, що припливе туди за 2 тижні. Якщо буде рухатися на… захід! 3 серпня 1492 р. каракка «Санта Марія» (280 т) і дві каравели — «Пінта» (240 т) і «Нінья» (100 т), на яких було загалом близько 90 осіб, підійняли якорі. Вони пливли довгих 3 тижні і не побачили ні шматочка землі. Колумб хотів уже було повернутися додому, як раптом… побачив землю! Так Старий Світ відкрив для себе Америку. Бачите, друзі, як добре іноді, коли мрії збуваються не так, як ми хочемо Посмішка

Гуляли. Прийшли. Ла Рамбла… Колись відомий англійський письменник Вільям Сомерсет Моем назвав Рамблу «найкрасивішою вулицею в світі», а іспанський поет Федеріко Ґарсіа Лорка одного разу сказав, що лише Ла-Рамбла «мала б бути єдиною вулицею на світі, яка не повинна була б ніколи закінчуватися»... Воно то може й так… Якби не натовп туристів, купа магазинів-яточок з різним сувенірним крамом та кишенькові злодії, які часто грабують туристів навіть вдень, а вночі також численні повії (ні, правда, на свої очі бачила Посмішка).

Візитівками Ла-Рамбли є міми — живі статуї. До речі, вони такі…справжні!

А ось перший в Барлселоні театр (в 1568 році Філіп ІІ Іспанський дозволив щоб в лікарні Санта Круз (на місці сьогоднішнього театру) пацієнтів розважали драматичними виставами), де й досі таке популярне фламенко...

А ще цікавим є той факт, що офіційно! законом! в Барселоні всі перші поверхи будівель на Рамблі віддані під різноманітні магазини.

Гуляючи далі, друзі, натрапляємо на велику площу з фонтаном, гарними кованими ліхтарями, затишними фешенебельними ресторанчиками, пальмами і арками. В 1848 році місто оголосило тендер (навряд чи тоді люди вже знали таке слово, але тим не менше) на проект будівлі, котра замінила б знищений монастир капуцинів. котрий згорів тут в 1835 році. Переможцем став Франческо Даніель Муліно, котрий "впав у нерви" і в пристрасному революційному пориві створив цілу площу Placa Garibaldi. Пізніше назву змінили на Placa Real (Королівська площа). Арки прикрашені статуями мореплавців та вчених, а фонтам "Трьох грацій" вважається одним з найгарніших у світі. А ще про мореплавців нагадують пальми, привезені з Нової Землі Колумбом."

Що мене вразило на Площі, то це незвичний химерний ліхтар. Він відрізнявся від усіх інших на площі. Вже потім від екскурсовода я дізналася, що це була перша, ще університетська, випускна (магістерська) робота великого Антоніо Гауді. Але про нього, друзі, трішки пізніше Посмішка

А одразу від Королівської Площі ми, друзі, потрапляємо до Готичного Кварталу. Такого древнього (14-15 століття), такого сіруватого і загадкового...

Власне, Готичний Квартала «багатий» на різні церкви та собори. Центральним є Собор Святого Хреста і Святої Евлалії, котрий будувався в 1298-1420 роках... Всередині собору є внутрішній дворик де в одній з дзвінниць живуть білі гуси (ні, павда, гуси в церкві!) Білизна птахів символізує чистоту Святої Евлалії, котра прийняла мученицьку смерть від рук язичників в 13 років. Тому гусей рівно 13...

А сам собор висотою немало-небагато 70 метрів. Всередині, та і ззовні чиста готика. Строга і неосяжна...

Одразу коло собору є Капелла Хрещення. Саме тут хрестилися 6 індіанців, котрих Колумб привіз з Нового Світу.

Ще однією «фішкою» Готичного Кварталу є те, що Взагалі що тут, на його площах і вуличках знімали фільм "Парфумер" Тома Тіквера. Коли мер дізнався, що режисер хоче саме в Барселоні екранізувати Зюскінда, він виявив величезну підтримку. Але...Щоранку площі Готичного кварталу перетворювалися в найбільш смердуюче місце Європи 18 століття-паризький рибний ринок, тут розкидали 18 тон риби, тонну м'яса... Проте строго в 12 дня все це прибирали, туристи

Нагулялися, друзі? І мабуть зголодніли? Гайда перекусимо Посмішка традиційною стравою Іспанії є паелья з морепродуктами, або з овочами, або з курятиною чи хамон. Проте одним з б’юджетних варіантів перекуски є тапас-бар. Що ж таке тапаси? То такі різноманітні закуски "на один зуб". Раніше їх подавали як перекуску між скромним обідом і вечерею. Традиційні тапас це оливки, тонкі скибочки шинки або морські рачки, засмажені в клярі. Придумали тапас на півдні Іспанії, в Андалусії, щоб накривати склянку з напоєм. Аби туди не залітали мухи. Подають їх як маленькі канапе на зубочистках. Класно ще те, що платиш Ти за кількість зубочисток в кінці перекуски.

А тепер гайда дивитися на творіння великого Гауді. «Або геній, або божевільний» — так сказали про нього на випускному екзамені... Якщо від Готичного Кварталу прямувати до Plaça de Catalunya (Пла́са да Каталу́нья), то першим на шляху натрапляємо на Casa Batlló.

Іноді будівлю називають «будинком з кістками» через те, що балкони віддалено нагадують черепи з дірками на місці носа і очей. Деякі мистецтвознавці порівнюють балкони з венеційськими карнавальними масками та вказують на те, що фасад будинку нагадує морські хвилі. Насправді така форма елементів фасаду є алегоричною оповіддю легенди про Святого Юрія (Георгія) Переможця, що вбиває дракона: Св. Юрій (каталанською Сан Жо́рді) є покровителем Каталонії. Форма даху будинку нагадує спину дракона, дерев'яні сходи всередині будинку нагадують його хребет, а дахівка на даху — луску на шкірі тварини. На даху встановлено хрест — цей елемент для дизайну житлових приміщень Ґауді використовував досить часто... Чесно зізнаюся -я хотіла зайти всередину, але була вже пізня ніч, і в будинку було закрито... До речі, на сайті Casa Batlló є віртуальний 3D тур, а це вже більше ніж нічого.

Рушаємо друзі, далі- до Casa Milà. ...Будинок, створений за замовленням заможного забудовника Пере Міла, є одним з головних шедеврів Антоніо Гауді, його останньою завершеною роботою і одночасно першим архітектурним об'єктом XX століття, внесеним до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Практично відразу після закінчення будівництва будинок Міла отримав назву La Pedrera, що в перекладі з каталонського означає «кам'яна печера» або «каменоломня». Антоніо Гауді завжди ненавидів замкнуті і геометрично правильні простори, а стіни доводили його прямо-таки до божевілля; уникав прямих ліній, вважаючи, що пряма лінія — це породження людини, а коло — породження Бога. Тому хвилеподібний і по-своєму загадковий фасад нагадує чудові природні рельєфи, через що будинок трохи схожий на витончену кам'яну скелю, в якій як гнізда ластівок або невеликі печери видно позбавлені кутів вікна і балкони...

Варто зазначити що будинок Міла набагато сіріший і скромніший ніж будинок Бальо. І тому набагато загадковіший... Але гайда до найвідомішого творіння Гауді. До Temple Expiatori de la Sagrada de Família... Храм споку́ти Свято́го Сіме́йства доволі далекувато від центральної частини міста, тому поки йдемо, розкажу вам, друзі, був Антоніо Гауді, і за що його так возвеличують.

...Народився майбутній архітектор в родині ремісника-казаняра і ще з дитинства почав цікавитися архітектурою. Дитинство Ґауді пройшло біля моря. Через ревматизм хлопчик не міг грати з дітьми і часто залишався на самоті. Його увагу надовго приковували хмари, равлики, квіти. Антоніо мріяв стати архітектором, але при цьому не хотів нічого винаходити. Він хотів будувати так, як будує природа, і найкращими з інтер'єрів вважав небо і море, а ідеальними скульптурними формами — дерево і хмари. Коли шкільний учитель зауважив одного разу, що птахи можуть літати завдяки своїм крилам, підліток Антоніо заперечив: крила є і у домашніх курей, але літати вони не вміють, зате завдяки крилам швидше бігають. І додав, що крила потрібні і людині, тільки вона не завжди знає про це. Враження про перші архітектурні досліди він проніс через усе життя. Тому всі його будинки нагадують замки з піску. В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та розмаїттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль. Темою навчального проекту Ґауді вибрав ворота кладовища, і це були ворота фортеці — вони розділяли мертвих і живих, проте свідчили, що вічний спокій — всього лише нагорода за гідне життя... ...У 1882 р. міська влада Барселони почала будівництво церкви, присвяченої Святій Родині — Ісусу, Марії та Йосипу. Для нового храму було виділено вільний майданчик, що знаходився на той час за декілька кілометрів від міста. Перший проект храму належить архітекторові Франсіско дель Вільяру. Дель Вільяр хотів побудувати церкву в неоготичному стилі, але встиг зробити лише крипту під апсидою. У 1883 р. головним архітектором будівництва став Антоні Ґауді. Будівництво Саґради Фамілії продовжувалося усі подальші роки життя Ґауді. На питання про незвично довгу тривалість робіт він відповідав: «Мій клієнт (Бог) не квапиться». Від самого початку Ґауді вирішив не наслідувати звичний неоготичний стиль. Церква мала бути готичною лише за своїм духом і в основних формах, маючи план у формі «латинського хреста», але в усьому іншому архітектор мав намір використовувати свою власну мову візуальних образів. Поступово собор набував свого незвичного як для католицького храму вигляду: веретеноподібні вежі, що формою нагадують піщані замки, елементи даху, виконані у стилі кубізму. Як і в більшості випадків Ґауді не робив попередніх планів робіт. Він розробляв загальні риси основних елементів, а потім імпровізував у деталях. Для цього йому було необхідно бути постійно присутнім на будівельному майданчику, і через деякий час він переселився в одну з кімнат у недобудованому соборі... ...З дитинства потерпаючи від ревматизму, він створив для себе певний «здоровий спосіб життя», їв лише вегетаріанське, інтенсивно займався водними процедурами, обов'язково робив щоденні піші прогулянки. Від того місця де він жив з 1906 року до останнього та найвеличнішого його проекту — Храму Святого Сімейства, було майже чотири кілометри, цю відстань він щодня проходив пішки. Власне, усюди ходив тільки пішки. Ґауді в студентські роки можна назвати денді. Йому подобалось модно одягатись, вести досить розкутий спосіб життя. І абсолютним контрастом до цього є Ґауді після 40 років, майже фанатичний католик, який вів екстремальний, чернечий спосіб життя, ставав все більш нетерпимим до будь-якої критики своїх робіт, постійно вступав в конфлікти з владою, критикував сучасників та класиків. Ґауді був фігурою досить ексцентричною. Принципово відмовлявся розмовляти іспанською, розмовляв тільки каталанською з підлеглими та відвідувачами і навіть з королем Іспанії, який колись відвідав його будівний майданчик. Одного разу його побила місцева поліція за «розпалення національного сепаратизму». Останні роки свого життя був людиною доволі небідною, проте одягався абияк. Трагедія застала Ґауді 7 червня 1926 року. Близько 6 години ранку він за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства і на одному зі жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. Тобто був розчавлений між двома трамваями. Але цього убогого, погано вдягненого старого, мабуть, сприйняли за місцевого жебрака; таксисти довго відмовлялись везти його до лікарні, а потім відвезли в лічницю для найбідніших, де за ним ніхто не доглядав. Робітники з майданчика, помітивши відсутність Ґауді протягом декількох годин, почали розшукувати його і нарешті знайшли в місцевій лікарні для бідноти. 10 червня від отриманих поранень Антоні Ґауді помер...

Храм і досі недобудований. Описувати історію та хронологію його будівництва після Гауді-марна і невдячна справа. Сподіваються що глобально храм буде закінчено в 2030 році. Отак ми з вами, друзі, трішки погуляли по Барселоні. Проте це ще далеко не все цікаве що є в цьому місті. Але, з іншого боку, це причина повернутися сюди ще раз. І пам’ятайте… Для подорожей не потрібно багато грошей. Для подорожей потрібно багато бажання, терпіння і хорошого настрою Посмішка

Оцінити цей запис:
Вулиця Руська
Давним давно в тридесятому царстві…
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua