Log in

Вірменська вулиця

Вірменська вулиця

Львів повний всяких таємниць, унікальних вулиць, своєрідних пам'ятників і невимушеної, історичної, цікавої і своєрідної атмосфери. Сипати компліментами цьому місту можна годинами. Та жодні слова і близько не передадуть всіх пережитих емоцій від простих банальних прогулянок вузькими вуличками.

Львів повний всяких таємниць, унікальних вулиць, своєрідних пам'ятників і невимушеної, історичної, цікавої і своєрідної атмосфери. Сипати компліментами цьому місту можна годинами. Та жодні слова і близько не передадуть всіх пережитих емоцій від простих банальних прогулянок вузькими вуличками.

Вулиця Вірменська - своєрідний куточок стародавнього Львова, яким не може похвалитися жодне інше місто України. Тому саме з неї я почну свою подорож цікавими і унікальними закутками і вуличками, храмами і площами міста Лева.

Вірменська є однією з найстаріших вулиць міста. У Львові вірмени з'явились у другій половині XIII ст., за часів Данила Галицького. У давньоруському Львові вірмени мешкали в районі сучасного Підзамча. У XIV ст., після завоювання міста Казимиром III і перенесення центру південніше, вони переселилися у середмістя, зайнявши квартал між міськими мурами, пл. Ринок і вул. Краківською. Центральною віссю кварталу стала вул. Ормянська (по-польськи вірменин — Огтіапіп). Ця назва вперше фіксується у документах від 1441 р. Вірмени відігравали значну роль у житті Львова. Це були майстерні ремісники та знані торгівці. Львів для них був дуже зручним містом, адже стояв на перетині двох цивілізацій та значної кількості торгових шляхів із Сходу на Захід (і навпаки). Тому вірменський квартал у Львові поступово зростав. Практично монополізувавши торгівлю зі Сходом, вірмени зробили свій квартал найбагатшим у середньовічному Львові. Вже в XV столітті вулиця Вірменська мала кам’яний брук, водопостачання і зливну каналізацію.

Найцікавішою пам’яткою вулиці є вірменський собор Успення Пресвятої Богородиці, збудований у 1363 році архітектором Дорінгом. Стародавня львівська легенда розповідає, що раніше на місці храму ріс сад. Була тут і завезена з Вірменії айва. Коли її плоди розрізали, на зрізі завжди показувався хрест. Багатий вірменин Юрко Івашкович побачив у цьому знак Господній. На місці саду збудували храм, який у плані є хрестоподібним. Ансамбль Вірменського собору складається із собору, приміщення колишнього жіночого монастиря бенедиктинок (1682), палацу вірменських архієпископів (XVIII століття), дзвіниці (1571 рік, П. Красовський), вірменського банку (XVII століття), пам'ятної колони з постаттю святого Христофора та дерев'яного вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII століття), огорожі з брамами (XVII—XIX століття). Цікавим є також те, що цей храм є найстаршою вірменською пам’яткою на теренах західної Європи.

У південному подвір'ї, розташованому між вулицею і собором, збереглися рештки старовинного кладовища — намогильні плити, перенесені з інших кладовищ, які датуються ХІУ-ХУІІІ ст. Подвір’я собору буквально вимощено надгробками з вірменськими, латинськими та польськими написами. Нічого дивного, за вірменською традицією, чим більше стирається надгробна плита, тим більше гріхів відпускається небіжчикові, чиє ім’я написане на надгробку. Зізнаюся, коли вперше гуляв там, трохи дивно було ступати по людських надгробках. З часом звикаєш...

Мене в цьому храмі манить і водночас дивує його похмура таємничість. Ззовні біла та затишна, всередині церква майже не освітлюється лампами. Лише ти, світло від свічок та лампадок і роздуми про щось вище...

В інтер’єрі собору збереглися фрески ХІV-ХVІ століть. Увагу привертає найперше те, що портрети, зображені на фресках, є не алегоричними чи символічними, а це портрети реальних людей, яких або знав сам польський художник Ян Розен, або які були йому симпатичними, або були дуже відомими. Єдиною проблемою було те, що багато серед цих людей на той момент, коли їх малював художник, були ще живими. Це викликало величезне обурення серед вірян храму, адже неподобством вважалося зображувати в храмі ще живих осіб. Однією з найцікавіших фресок храму є та, на котрій зображено момент похорону французького єпископа Оделона. Несуть цього Єпископа живі монахи, але от поряд з самою процесією крокують душі померлих монахів. Якщо уважно придивитися, то їх контури дуже добре видно, але лише завдяки тому що ці монахи несуть в своїх руках свічки. Але це не єдина таємниця цієї фрески. В процесії перший монах дивиться вперед, але в нього закриті очі. Це означає що це майбутнє, якого ми ще не знаємо. Другий монах дивиться на нас, отже це сьогодення. А у третього обличчя закрито спеціальним каптуром. Це означає що це вже історія, якої ми вже не знаємо. От така от алегорія. На стіні напроти теж міститься дуже цікава фреска. На ній зображено Розп’яття Ісуса Христа. Поряд з фігурою Христа знаходиться постать чоловіка-старця з бородою в чорному плащі. Так Ян Розен зобразив постать Митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Поряд з ним знаходиться зображення Римо-католицього Єпископа. Ця та інші деталі дуже гарно характеризують таємницю міжвоєнного Львова: всі народи котрі тут жили підпорядковувалися тій владі, корті була на той час, але ніколи не забували ким вони є за походженням.

Ще однією цікавою будівлею на вулиці Вірменській є будинок № 23, або "дім пір року". Споруджений у XVIII ст. об'єднанням у одне ціле двох будинків XVII ст., у 60-х роках XIX ст. його перебудували за проектом українського скульптора Гавриїла Красуцького. Між третім і четвертим поверхами розташовані символи знаків Зодіаку. На другому поверсі — рельєфи, де зображені сцени праці та розваги селян у різні пори року. Класичних традицій тут немає. В основі зображень — народні типи і костюми. Це єдина у Львові пам'ятка архітектури, де в оформленні втілена тема життя і побуту селян. Підписи під барельєфами є відповідними цитатами з поеми Вергілія «Георгіки». У центральній ніші - зображення бога часу Хроноса. Півкуля, на яку він опирається, одночасно є і сонячним годинником. Але цей, єдиний у Львові сонячний годинник працює рідко через майже завжди похмуру львівську погоду.

Ще одне місце, яке на Вірменській обов'язково потрібно відвідати це одна з будівель колишнього Домініканського монастиря. Колись в ній знаходився міський архів, а тепер - мистецька галерея «Дзига». У «Дзизі» постійно влаштовуються різноманітні мистецькі заходи, вхід на які безкоштовний. Є тут також антикварна крамниця та кав’ярня «Під клепсидрою». Всі меблі та посуд кав’ярні антикварні. Її відвідувачі мають право придбати будь-яку річ, якщо вона їм сподобається. Перед галереєю «Дзига» встановлено мініатюрний пам’ятник посмішці роботи Олега Дергачова і фрагмент дерев’яного львівського водогону, які у великій кількості відкопують до сьогодні підчас реконструкцій львівських вулиць.

Закінчити нашу прогулянку хочеться відпочинком і, типово для Львова, чашкою запашної кави. На Вірменській з цим проблем нема. Тут і локалівські "Mons Pius" та "Гасова Лямпа", і "Кілікія" (подейкують що цю кафешку дуже любить Славко Вакарчук) і більш пафосні ресторани "Брудершафт" та "Ескалібур". Але свій вибір я зупиню на Вірменці, місці улюбленому ще поколінням наших батьків. Вірменка була заснована 1979 року. Протягом 80-х років вона була центром духовного життя львівських неформалів – нонконформістських тусовок найрізноманітніших штибів, зокрема хіппі та богемників. Інтер’єр кафе зберегли у стилі радянських тоталітарних часів. Пафосу і гламуру там не знайдеш. Зате є невимушена творча атмосфера і дуже смачна кава по турецьки, варена в турці на піску (рекомендуюПосмішка).

 

Оцінити цей запис:
12 useful math hacks that they didn’t teach you in...
Розімніть свій мозок і протестуйте друзів на еруди...
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua