Понеділок, 21 травня 2012 Автор Ярослав Чарковський Опубліковано в Cтатті & Публікації

Вища освіта в Україні: конструктивна критика та пропозиції

(3 голосів)
Перегляди: 49067 разів
Вища освіта в Україні: конструктивна критика та пропозиції Вища освіта в Україні: конструктивна критика та пропозиції

Передісторія цього посту така: я навчався в ЛНУ ім. І. Франка 6 років. Був на всіх типах навчання: очному, заочному  та екстернаті. Рік тому отримав диплом бакалавра, а зовсім недавно захистив магістерську роботу і от-от матиму диплом магістра математики :-)  Як я часто полюбляю казати – немає значення, який ВУЗ/факультет ви закінчили, головним є те, що вам подобається робити і що ви хочете робити. Але це інша історія і буде вона наступного разу. Як і в кожного студента, у мене було багато труднощів з навчанням, з викладачами, зі всією системою, яка на мою думку побудована на таких засадах, котрі протирічать сучасним потребам та вимогам ринку праці. В цьому пості я дам конструктивну критику всій системі, а також запропоную прості та миттєві рішення (в консалтингу це називається “гасіння пожежі” – прийняття миттєвих рішень щодо розв’язання проблеми компанії), які можна зробити прямо тут і зараз. І якщо хоча б один викладач будь-якого ВУЗу прислухається та зробить мінімальну зміну – я вважатиму це особистою перемогою!

Вибір. Проблема, мабуть, криється в корені: після 11-го класу надзвичайно важко знати, що ти хочеш робити і ким стати, а тому робити вибір напрямку навчання не є просто і надто часто батьки вирішують за дітей, або ж діти помиляються у виборі (по тих чи інших причинах). А далі починаються муки, оскільки роками вивчати те, що не є цікавим, дуже і дуже складно.

Актуальність матеріалу та викладачі. Навіщо вивчати мови програмування, які використовувались 20 років тому, котрі зараз просто вимерли? Або як 70-ти літній викладач може викладати предмети сучасного програмування? Так, є дисципліни, в яких нічого не змінюється роками і навпаки, більш досвідчені люди можуть краще донести інформацію до студентів. Але добра половина (або і більше) всіх дисциплін настільки швидко розвивається та змінюється, що знання, набуті 5 років тому, є абсолютно не актуальними. Але ж система надто важка до змін, щоб адаптовуватись до таких змін та потреб ринку…

Викладачі – королі. В Норвегії, якщо є бажання та потреба, за кілька тижнів можна організувати зустріч з прем’єр-міністром та обговорити свої ідеї. А чому у нас мало хто з викладачів може добитись зустрічі з ректором (інформація від викладачів)? Чому багато викладачів вважають, що вони це все, а студенти – це ніхто? Чому студент має бігати за викладачем, по 10 раз домовлятись про дату і час здачі заліку/екзамену, приходити і дізнаватись, що викладача сьогодні не буде? Невже час викладача дорожчий чи цінніший, аніж студента? Аж ніяк ні! І, повірте мені, у багатьох випадках час студентів набагато дорожчий, просто у студентів є повага до викладачів, якої на жаль немає у багатьох викладачів. А також це страх, що викладач скористається своєю “владою” та на рівному місці зробить студентові проблеми. Я пройшов через такі проблеми та маю цікаве рішення проблеми, про яке розповім пізніше.

Де практика?? ”Я закінчив університет та почав вчитись жити” – саме так і відбувається. Освіта, здобувати в стінах ВУЗів дає не мало, але до реального життя та роботи особливого відношення немає. Надто багато сухої та нереальної теорії, яка ніколи не працювала і не буде працювати. І повна відсутність практичних навиків та реалій ринку сьогодні. Скажу відверто – за 6 років навчання я вивчив тільки одну дисципліну, яка мені зараз дійсно потрібна для роботи – англійська мова. Все, решта все я вивчав сам, поміж парами, здобував на практиці та звичайно в Айсеку.

Подання інформації. Нещодавно відвідав дуже цікаву дводенну конференцію з бізнес-консалтингу. Це була освіта саме у такому форматі, як би я хотів її бачити в університеті. Була величезна кількість теорії про бізнес процеси, моделі і так далі. Але що цікаво, завжди спочатку був кейс (практика), який ми мали вирішити та підійти до теорії з практичної сторони, що давало набагато краще її розуміння та запам’ятовування. Саме такий принцип використовують всі бізнес-школи.

Проактивність  - краще не треба! Також багато разів стикався з ситуаціями, коли проактивність студентів не те, що не віталась, а навіть каралась! Мовляв, не треба виділятись, загальні вимоги такі і всі мають слідувати, ні кроку вліво чи вправо. Мене, як дуже амбітного та проактивного студента, це постійно гнітило та розчаровувало. Студенти звикли, що так має бути і треба просто слідувати правилам і все буде добре, тоді як зараз в бізнесі проактивність цінується понад усе. Ніхто про це не говорить (хіба що Кові в книзі “7 якостей високоефективних людей”), але якщо це є, до тебе починають ставитись зовсім по-іншому.

Навчання – головне хороша оцінка і стипендія. Більшість студентів вчиться тільки для того, щоб мати хороші оцінки та стипендію. Скажіть, а як багато з них вивчають ті, чи інші предмети тому, що вони будуть потрібні далі в роботі/житті?! Мабуть дуже мало. А чому? Викладачі не можуть зацікавити та показати реальні застосування набутих знань. Недавно дізнався про цікаві речі з освіти в одному з ВУЗів Амстердаму – там протягом навчання студенти працюють над реальними проектами-стартапами, вивчають теорію та практику на їх основі і вже в кінці навчання мають бізнеси, які можна розвивати. Тобто ти вивчаєш мікроекономіку чи інтелектуальну власність через призму того, як це знадобиться твоєму проекту/бізнесу, що можна використати, на що слід звернути увагу. Хіба ж тоді не буде мотивації вчитись навіть більше, чим вимагатимуть? Звичайно буде!

Не та ціль навчання.  Яка ціль навчання у ВУЗі? Так, здобути знання та вміння їх використовувати. А наскільки важливий сам процес навчання? Мабуть важливий, але все ж основним є кінцевий результат.  Тоді запитання, чому більшість викладачів концентруються саме на процесі, а не на результаті? Для прикладу, щоб мати високий бал за певний курс, потрібно здавати всі контрольні, реферати, домашні завдання і так далі (все це систематично протягом семестру), тоді як на екзамені можна отримати тільки половину можливих балів. Якщо пропустив контрольну – все, тих 10-ти балів тобі вже не дістати. Хіба ж це правильно?? Чому б не зробити так, щоб можна було набрати всі 100 балів за семестр (всі ці контрольні роботи), а також 100 балів за екзамен – якщо ти по різних причинах не відвідував контрольні, але знання маєш та на екзамені готовий це показати! А чому ж студенти не ходять на всі пари та не здають всі контрольні вчасно? Та тому, що в університеті не цікаво і амбітні люди хочуть більшого і роблять щось більше, чим просто сидять на парах, а тому інколи не мають часу бути присутнім на всіх парах. Знаю, що це лише малий відсоток, але він є і на нього варто орієнтуватись.

Мабуть достатньо критики, хоча продовжувати можна довго. Тепер щодо рішень та пропозицій, які я б втілив у життя прямо зараз.

1. Викладач – друг та наставник.

Ідея така: студентів навчає один викладач та готує до здачі екзамену в другого викладача. Тобто відділити викладача від виставлення будь-яких оцінок студентам, нехай цим займеться другий викладач, який не вчив студентів. В такому випадку сам викладач буде зацікавлений в тому, щоб студенти добре орієнтувались в матеріалі, а також до нього будуть ставитись по-іншому. Найкраще, коли студенти ставитимуться до викладача як до наставника, експерта та радника. Це була б модель: репетитор – учень. Погодьтеся, що така модель працює, чому б її не спробувати застосувати тут?!

2. Пунктуальність.

Тут все зрозуміло – викладачі мають бути пунктуальні та дотримуватись свого слова. Покажіть мені студента, який сміло скаже “так, я не можу назвати такого випадку, коли викладач мав прийти на зустріч, але не прийшов і його всі довго чекали”, я йому просто не повірю :)

Повторюсь, час студентів абсолютно такий самий, як і викладачів. Всі ми зайняті люди та маємо свої справи. Так, викладач один, а студентів багато. Але це ваша робота, яку треба виконувати професійно. Якщо провести аналогію з бізнесом, то це виглядатиме приблизно так: викладач – компанія розробник, студенти – клієнти. Клієнт домовився про зустріч з розробником, а той не прийшов та не попередив про зміну планів. Наскільки довго протримається така модель? Мабуть не надто довго.

Отже, що можна зробити, як контролювати викладачів, щоб не було таких проблем? Можливо вже є подібні портали чи сайти, але можна зробити наступне: один великий онлайн портал, де є всі викладачі університету (-ів). У випадку непунктуальності викладача студенти описують ситуацію та ставлять негативні оцінки викладачу. Інформацію можна обробляти та передавати у деканати для подальших рішень, якщо буде підтримка зверху. І друге, портал, де викладачі помічатимуть, де і коли вони будуть. Бо найважче – це знайти викладача, навіть маючи розклад пар – це інколи складно. Знову таки за підтримки зверху таке можна організувати, щоб викладачі ділились своїми планами на тиждень, або хоча б присутністю в стінах рідного закладу. [...]

3. Залучення випускників та аламні.

Дуже хороша та поширена практика в організації AIESEC, коли випускники та аламні організації, які добились успіхів у житті, приходять та розповідають про себе, свій досвід та чому варто вчитись і що саме вчити. Студенти більше мотивуються та швидше повірять таким випускникам, аніж викладачам, такі вже в нас люди. Мені нещодавно довелось виступати перед студентами 1-го курсу прикладної математики та розповідати їм про себе, свій досвід, роботу за кордоном та стан ринку, в якому я працюю (все це завдяки Довбенко Ларисі Василівні, яка запросила  на свою пару з англійської) – ефект був дуже хорошим та виступ став корисним (судячи по кількості та якості запитань від студентів), з радістю повторю такі заходи. І впевнений, що знайдеться дуже багато подібних людей, котрі раді будуть розповісти підростаючому поколінню про себе та дати кілька порад.

4. Більше практики, більше реальних кейсів та приладів.

Викладачі дивуються, чому студенти не можуть вивчити та зрозуміти певні дисципліни чи речі, наприклад ознаки держави. А все тому, що матеріал подається як еталон, який треба просто зазубрити, що далеко не найкращий підхід. А чому б не подати його в наступному вигляді: викладач приходить на пару, ділить студентів на кілька груп та дає завдання: придумати собі уявну країну, обговорити, що в ній має бути та зробити невелику презентацію для саміту ООН, на якій вони мають переконати, що це може бути державою. Повірте, всі основні аспекти та ознаки держави будуть сформульовані (все це ще до вивчення нової теми), але студенти прийдуть до них самі чисто з логічного мислення та багажу знань. А потім вже можна розказати теорію викладачеві, щоб закріпити матеріал. І хто був присутній на такому занятті, обов’язково запам’ятає все це, оскільки він сам це придумав у більшій чи меншій мірі. Аналогічно можна підійти до будь-якої теми з будь-якого предмету.

Тема така, що писати можна дуже і дуже багато, але думаю цього достатньо для початку. Радий буду почути будь-які відгуки, як від студентів, так і від викладачів, котрі читають мій блог, оскільки посилання на нього знаходиться на сайті мех-мату.

Також скажу, що є ВУЗи в Україні, де велика частина цих проблем вирішена, що дуже радує. А також є багато хороших викладачів, котрі аж ніяк не попадають в категорії, описані вище. [...]

Передрук з блогу Ярослава Чарковського

 

Детальніше в цій категорії: « Геометрія Іня та Яня ScienceDirect »
Коментарі  
0 # DixonD 01.03.2013, 23:00
Цитата:
Надто багато сухої та нереальної теорії, яка ніколи не працювала і не буде працювати.
Типова думка студентів, сам так думав, коли вчився. А зараз оглядаючись розумію, що більшість з тих предметів лише давали базу (говорю за прикладну, де вчився). Якщо хотілося практики і не хотілося науки, то нащо було на магістра вчитися? Просто трата часу
Відповісти
0 # Ярослав Чарковський 04.03.2013, 21:54
Перш за все поясніть, що змінилось, що Ви зараз так вважаєте?
База це добре, але чому ми маємо витрачати 5 років на вивчення "бази", а потім йти працювати у компанії і вчитись роботі заново? Хіба це нормально?
Я вчився на магістра в більшій мірі для того, щоб мати відповідний диплом, бо як це не печально, але в нашій системі освіти важко виділити інші корисні позитивні сторони (в цьому речені я говорю безпосередньо за мехмат-прикладну).
Відповісти
0 # Зеленка 01.02.2013, 20:40
Читаючи ці рядки, проводила аналогії із своїм навчанням, одногрупниками та викладачами, тому погоджуюсь із Ярославом. Нашу систему потрібно радикально міняти, хоча деякі зміни на перший погляд здаються надто утопічними....
Відповісти
0 # І. Дедюшко 01.02.2013, 16:25
Вибачте, Ярослав, але це доволі поверхневий погляд на проблеми в освіті.
Відповісти
0 # Ярослав Чарковський 01.03.2013, 15:00
Так, я це знаю, ідей (як і проблем) насправді значно більше, а описав я лише ті, які можна вирішити без ресурсів, бюрократії та згоди на національному рівні (принаймі мені так здається).
Відповісти
Додати коментар

Захисний код
Оновити

Наші контакти

Ідея, дизайн, верстка і т.д.:
Олег Романів