Log in

   

Після 70-ти сів за комп’ютер, після 80-ти – читав студентам лекції...

Лянце Владислав Елійович Лянце Владислав Елійович

 Передрук з газети Високий замок

 У Франковому університеті бережуть добру пам’ять про відомого математика професора Владислава Лянце

Колись велика російська актриса Фаїна Раневська напівжартома сказала: «Я така стара, що ще пам’ятаю порядних людей...». На механіко-математичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка дуже старих людей уже немає. Але чимало викладачів, аспірантів, колишніх студентів бережуть добру пам’ять про людину винятково порядну та інтелігентну – професора Владислава Лянце. Нерідко у нас освіченість плутають з інтелігентністю... Владислав Елійович був справжнім галицьким інтелігентом, ще довоєнного львівського «випуску». 19 листопада Владиславу Елійовичу було б 90. Я спілкувався з ним років п’ять тому, коли він був найстаршим професором Франкового університету і у свої 82 роки ще читав лекції на своєму рідному мехматі...

Спілкуючись із деканом факультету професором Михайлом Зарічним і доцентом Галиною Чуйко, зрозумів, що ювілейна математична конференція – це не просто данина пам’яті Владиславу Лянце, такий собі офіціоз, а щирий порив душі, щось домашнє, родинне...

– Пане Михайле, готуючись до цього інтерв’ю, я перечитав брошурку, випущену до 80-річчя Владислава Елійовича. У ній кілька разів наголошується, що він слухав лекції видатного львівського математика Стефана Банаха.

– Не просто видатного – геніального! Для математиків це те саме, що Архімед, Піфагор, Ньютон... «Простір Банаха» знають математики усього світу. У нашому університеті було започатковано дисципліну, яку тепер скрізь вивчають як окремий предмет – функціональний аналіз. Ми пишалися тим, що «ручкаємося» з професором Лянце, який тиснув руку самому Банаху...

– Коли професор Лянце увійшов у ваше життя?

– Це було на третьому курсі, коли ми почали слухати курс функціонального аналізу. Він розмовляв російською, але з польським акцентом. Нас тішило його «непреревношчь»... Викладав образно: «Цей математичний елемент можна назвати як завгодно, хоч «слоном», але так не заведено...». Пригадую, одного разу він почав доводити теорему, а я вже зміг сам продовжити і дійти того висновку... Але іспит мій у нього так легко не пішов. Дав одне завдання, друге, третє...

– Студенти, як правило, судять про викладача за одним критерієм: вимогливий – невимогливий...

– Був вимогливим, але справедливим. Нікого «не різав»... Ніхто не чув від нього підвищеного тону, зневажливого ставлення до студента. Завжди був усміхнений, ввічливий. Я б не сказав, що студенти найбільше боялися саме його предмета.

Галина Чуйко. Владислав Елійович був і моїм викладачем, і керівником моєї дисертації. Пригадую, до першої сесії у нас був благодушний настрій, мовляв, легко поздаємо. Нас ввели в оману старшокурсники. Той перший іспит у нього був 6 січня – на Святвечір, ніяких різдвяних канікул тоді не було. Іспит був катастрофічним. Професор поставив 10 двійок! Отримали «пари» і ті, хто згодом став кандидатом, навіть доктором наук... Цікаво, що Владислав Елійович ніколи не дивився на залікову книжку, не зважав на те, які оцінки ставлять інші викладачі.

– Чув, саме на мех-маті і зараз найбільш вимогливі викладачі...

Михайло Зарічний. На цьому і тримається наш факультет. Недаремно кажуть, що на мехмат не так важко вступити, набагато важче вчитися. У нас на факультеті найменше студентів, які отримують стипендії... Іван Олександрович Вакарчук, коли був міністром, звертав увагу на ВНЗ, на групи, де суцільні п’ятірки. Або предмет викладають абияк, або щось інше...

– А як ви сприйняли новацію Києво-Могилянки визначати ліміт на відмінні оцінки у кожній групі?

– Не знаю мотивації молодого, прогресивного ректора Сергія Квіта. А мені пригадалося складання іспиту з наукового атеїзму. Викладач казав мені: «Ви знаєте на «відмінно». Але перед вами я вже поставив 14 п’ятірок, тому змушений поставити вам чотири...».

– Повернемося до постаті Владислава Елійовича. У дуже поважному віці він очолював кафедру. У кожному ВНЗ стоїть проблема старіння і омолодження наукових кадрів. Ваш ректор, як мені видається, не «випихає» на пенсію ветеранів лише за паспортним віком... Пригадую, з професором Здоровегою він підписав контракт на п’ять років, коли Володимиру Йосиповичу виповнилося 75...

– Усе залежить від конкретної людини. Я став доктором наук у 34 роки. Поміж мною і професором Лянце була відстань більша, аніж 50 років. Але я ніколи не відчував цієї дистанції. Нас усіх приємно здивувало, що вже у зрілому віці, коли йому було за 60, він різко поміняв науковий напрям, зайнявся так званим нестандартним аналізом. Це така частинка математики, яка близька до логіки, філософії, самих основ математики, до речей глибинних. Не випадково професор Лянце не раз брав участь в українсько-польському семінарі «Філософія науки», який започаткував Іван Олександрович. Для нашого Вчителя математика була складовою загальнолюдської культури. Він любив і розумів музику, зокрема Мирослава Скорика. Любив природу. Частенько «витягував» на заміські піші прогулянки не лише свою родину, а й своїх аспірантів...

Галина Чуйко. Ми тепер усі шкодуємо, що мало розпитували Владислава Елійовича про довоєнний Львів, про період війни, перші повоєнні роки. Доля цієї родини була трагічною. Зі спогадів Марка Вішика дізнаємося, що він і Владек хотіли воювати з німцями, але до Червоної армії їх не взяли, очевидно, через невизначене громадянство. Владислав Лянце потрапив у так звану «трудову армію» і опинився у далекій Башкирії. Родина залишилася у Львові. Фашисти розстріляли його батьків, двох сестер, молодшого братика.... Навіть у поважному віці прагнув жити повноцінним життям. Вже далеко за 70 років взявся вивчати комп’ютер. У нього сильно впав зір, і він дивився на клавіатуру через лупу, а формули позначав якимось своїм способом... Наприкінці життя він бачив тільки світло. Але приходив на наші наукові семінари і конференції. Пригадую конференцію, присвячену Лопатинському. Він, по суті, нічого не чув. Я, низько нахилившись до нього, транслювала усе, що казали промовці... Три роки тому Владислав Елійович гідно і спокійно пішов у кращий світ. Покликав мене і попросив допомогти родині влаштувати поминки. А серед ночі, за кілька днів до смерті, попросив покликати римо-католицького священика і прийняв обряд хрещення. Тепер він спочиває з Богом...

Згадує професор Московського державного університету імені Ломоносова Марк Вішик (90 років)

“Я познайомився з Владеком Лянце у 9-й гімназії довоєнного Львова. Владек був інтелігентним юнаком і найбільш обізнаним у нашому класі - у науках фізико-математичних і гуманітарних. Запам’яталася його дискусія з вчителькою польської мови пані Зосею. У той час у Львові відбувалися страйки робітників. У зв’язку з цим вона запропонувала нам написати вдома твір у формі звернення до робітників із закликом припинити страйк. Владек одразу попередив, що він не хотів би виступати перед робітниками з подібними закликами. Це дуже розсердило вчительку, яка була дружиною віце-воєводи Львова. Відтоді вона оцінювала знання Лянце несправедливо, хоча Владек знав польську мову краще від усіх в класі... Пригадую урок математики, який вів у нас професор Фрейлін (колишній доцент Краківського університету). Владек розповів йому, що у математичній книзі, яку він придбав, написано, що є сума квадратів величин, яка дорівнює нулю. Професор пояснив учневі, що це відоме рівняння Лапласа...”.

Схожі матеріали (за тегом)

Детальніше в цій категорії: « Yves Meyer receives the Abel Prize Простори Орліча »
  • Коментарі не знайдено

Залиште свій коментар

Post comment as a guest

0
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua