Log in

Вулиця Руська

Вулиця Руська Вулиця Руська

В повітрі вже витає запах весни. Гайда гуляти романтичним Львовом. Сьогодні я вас, друзі, запрошую на прогулянку найбільш романтичною вулицею міста...

Після захоплення Галичини Польщею, у 14 столітті, українці стають у Львові нацією пригнобленою. Зокрема, українцям не дозволяли свідчити у суді, принижували їх права, наприклад, священики могли йти містом у рясі, але не могли світити свічку чи дзвонити у дзвоники. Львів заселяли різні нації, котрі мали свої квартали. Тут жили поляки, німці, і їм дісталася найкраща частка — Площа Ринок. Після завоювання Львова польським королем Казимиром III більша частина корінного населення — українців, або русинів, як їх тоді називали у Галичині, — залишилася на території старого міста, яка увійшла до складу Краківського передмістя. Менша частина переселилася у новостворене середмістя. Тут українці були відтіснені між євреями та вірменами, зайняли його східну частину тодішнього Львова і створили власний квартал. Його центральною віссю стала вулиця Руська. Але ця вулиця охоплювала не тільки ту Руську, яку знаємо нині, а й увесь простір між нинішніми вулицями Староєврейською, Підвальною та Ставропігійською.

Найбільш рання документальна згадка назви "Руська" сягає 1472 р. Але ще у 1414 р. зустрічається назва "Соляників", оскільки її мешканці торгували сіллю з копалень солі у Дрогобичі та Долині. Поступово український квартал перетворився у своєрідне гетто. Ні, звичайно, його не можна порівнювати з єврейським. Українці мали більше прав. Але... Згідно з постановою Пйотрковського сейму 1525 р. в середмісті Львова українці мали право володіти нерухомістю лише в межах вул. Руської. Щоправда, юридичне це положення було введене порівняно пізно — на початку XVII ст., але фактично воно діяло вже у XV ст.

Самі львів'яни говорить про Руську вулицю, що на ній ледве можуть розійтися два трамваї. I хоча це перебільшення і трамвай ходить тут вільно, але, як і більшість центральних вулиць, Руська доволі вузька, завдяки чому зберегла свій давній колорит. Але слід пам'ятати, що сучасна забудова створена на початку XX століття і має мало спільного зі Львовом минулих епох. В той час у Львові не було чіткої системи житлових кварталів — забудовувалися вільні ділянки. Тому вул. Руська у середні віки була позбавлена правильного планування, яке з'явилося лише наприкінці XVIII ст. Аж до початку XX ст. вулиця була забудована одно- та двоповерховими будинками, за винятком початкової частини. Сучасна забудова зроблена в першому десятиріччі XX ст. Будівлі на Руській носили назву «суєгласників» через відсутність нумерації. Під теперішнім номером 6 була кам'яниця «Теодоровича», а під номером 8 кам'яниця «Филиповича». Документами початку XVI століття зафіксовано випадок, коли дім жителя вулиці Руської, Павла Русина, виявився настільки затиснутим сусідніми будинками, що не було можливості пробити вікно на вулицю. Львівське Успенське православне братерство, центр діяльності якого знаходився на вулиці Руській, дозволило Павлу зробити вікно на двір церкви за тої умови, що вікно замурують по його смерті. Інший випадок змальовує протилежну ситуацію. Між городянами Михайлом Альвізіем і Марком Лангішем відбулася суперечка у суді стосовно так званого права апопсії. Право апопсії - це можливість кожного мешканця заборонити будівництво на сусідній ділянці, якщо новий будинок створюватиме сусідам незручності. Так пан Лангіш вимагав у пана Алвізія, аби той заклав вікно у своєму будинку, яке «дивилося» на його двір.

Характерною рисою руської громади у Львові була відсутність в її складі представників колишньої княжої влади — воєвод, бояр та інших представників феодальної аристократії Червоної Русі. Тому без захисту та підтримки з боку «своєї» аристократії, руське львівське міщанство практично було позбавлено більшості прав, які надавалися магдебурзьким правом міщанам-католикам. З давніх-давен основою економічного життя вул. Руської була торгівля і значно меншою мірою — ремесло. Причиною цього були обмеження, запроваджені властями. Однак не слід думати, що українці могли вільно займатися торгівлею. Обмеження існували і тут, хоча не такі значні, як для ремесла. Українці були позбавлені права участі в міському самоврядуванні. Бони могли захищати місто, сплачувати податки. Політичні рішення, фінанси — все це було не для них. І ця дискримінація, тільки в інших формах, зберігалася аж до 1939р.

Ось на цьому місці був стовп ганьби для пекарів. Їх приковували ланцюгами за неякісно випечений хліб. На них можна було плювати і давати добрих стусанів. Неймовірно, але саме це підвищувало якість випікання хліба у тодішньому Львові.

Будинок під номером 2 також відіграв чималу роль в історії Львова. Він зберігся ще з XVI століття. Його майже не зачепили пожежі, які зруйнували решту будівель. У цьому будинку відомому як «кам'яниця Войнаровського» у XVI ст. почала роботу перша у Львові книгарня, а також одна з небагатьох друкарень під керівництвом талановитого видавця білоруського походження Михайла Сльозки.

Цікавим є оформлення сусіднього будинку під номером 4, який також вцілів від пожеж. У 1610 році його власниками стала вірменська сім'я Вартановичів. Про національну належність родини свідчать написи старовірменською мовою над вікнами оселі. У дворі над аркою ми бачимо лева з троном винограду, а також інші прикраси. Вартановичі торгували вином, що і підштовхнуло їх так характерно оформити свій будинок.

На цьому будинку зображена риба як символ торгівлі. Її самотужки вирощували у ставках і експортували до Європи. Свіжа, солена, сушена - вона стала маркою тодішнього Львова. Іноземні купці казали що львівських коропів цінують навіть у Відні та дуже полюбляють їсти римляни.

На цій вулиці була збудована перша в Україні церква-Храм Успіння Пресвятої Богородиці.

Успенська церква існувала ще на початку другої половини XIV ст. Деякі дослідники вважають, що вона постала раніше і була спалена у 1340 р. під час нападу на Львів військ Казимира III. Тривалий час вона була дерев'яною, на початку XV ст. згоріла, і на ЇЇ місці 1421 р. поставили кам'яну, яку пошкодила найстаріша львівська пожежа у 1527 році. У 1547-1559 рр. уславлений архітектор Петро Італієць збудував нову церкву. Значну суму на ЇЇ спорудження дали молдавський (волоський) господар Олександр Лопушняну та його дружина Роксана, тому церкву іноді називали Волоською. Але вона проіснувала недовго, згорівши в 1571 р. з усією Руською вулицею. Таким чином львівські українці мали постійний клопіт з відбудовою своєї церкви. У 1591 р. почалося будівництво нової, четвертої церкви. Його вело Ставропігійське братство, хоча значну допомогу надавали молдавські господарі, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. У 1592 р. велику суму пожертвував російський цар Федір Іванович. В подяку за це будівничі розмістили в куполі церкви герби Росії та Молдавії і зробили напис: "Пресветлый царь й великий князь Москвы России бысть благодетель сего храма". Автором проекту був Павло Римлянин. Йому допомагали також Б.Капінос та А.Прихильний. Останній і закінчив будівництво у 1629 р.

450 років тому тут мешкав бездітний старець Седавит. Він мав великий маєток та хотів залишити після себе добрі справи у Львові. Віддавши усі свої гроші, русин взявся за мурування першої вежі біля Успенської церкви. Архітектором був Петро Красовський, будівництво тривало 2 роки. Вежа досягла чималої висоти, але через помилку архітектора раптового завалилася. Майстра засудили і покарали, а русин від цього нещастя захворів і помер. Відому Вежу Корнякта, найвищу в Україні, звели у 16 столітті. Вона виконувала 3 функції: дзвінниці, оборонної вежі та спостережного пункту при пожежах. На цій вежі знаходився дзвін «Кирило» діаметром 2 метри і своїми розмірами перевищував всі дзвони польської держави, що не дуже подобалося полякам. Найбільше дратував звук дзвона, котрий нібито заважав їм слухати проповідь у костелі. Але попри всі ці перепони дзвін залишився головним у місті. Спершу вежа була триярусною, з наметовим дахом. 1689 р. архітектор П.Бебер додав ще один ярус (після чого її висота становила 65,8 м), бароковий шолом і чотири піраміди. У 1779 р. удар блискавки розтопив дзвін і пошкодив вежу, її від реставрували, а дзвін відлив заново у 1783 р. львівський майстер Ф.Полянський.

У подвір'ї церкви стоїть збудована у 1578-1590 рр. каплиця Трьох Святителів — перлина української архітектури епохи Відродження. Щодо авторства проекту, то тут думки спеціалістів розходяться. Одні вважають автором П.Красовського, інші — Петра з Барбони, треті — львів'янина А. Підлісного. Деякий час каплиця служила церквою. Б 1671 р. згоріла і була реставрована на кошти грека А.Балабана, тому її іноді називають Балабанівською. Про це розповідає напис на кам'яній дошці, вмурованій над входом.

Каплиця залишає незабутнє враження. Якщо зазирнути у ліхтар її купола, то створюється враження величезної висоти споруди, хоч насправді вона не вища за двоповерховий будинок. Підземелля церкви в ХVІ-ХVІІ ст. служили місцем поховання. Тут були поховані Іван Підкова, Костянтин Корнякт та ін. При церкві з XVI ст. існувало Успенське братство — організація українських ремісників і купців. У 1586 р. воно домоглося ставропігії — незалежності від влади місцевих єпископів і тому стало зватися Ставропігійським. Слово "ставропігія" походить від грецького слова STAUROPIGION — "поставлення хреста". Тому на ознаменування акта братство прийняло герб — хрест, встановлений на горбку. Боно було найбільшим з усіх львівських братств і вважалося "материнським" стосовно них. Не слід забувати, що право рівного вступу в братство для всіх православних було лише формальністю. Високий вступний внесок закривав туди дорогу міським низам. Тому діяльність братства керувалася потребами заможного прошарку українського населення Львова. І все ж львівські братства під керівництвом Успенського відіграли значну роль у боротьбі проти національного гноблення. Бони не ставили широких політичних завдань — для цього просто не було змоги. Але Успенське братство постійно вимагало від уряду зрівняння православних у правах з католиками, скасування обмежень у заняттях торгівлею і ремеслом. Особливо воно славилося своєю культурно-освітньою діяльністю. При братстві існувала школа з програмою, наближеною до навчальних програм університетів того часу. Статут школи, створений у 1586 р., — один з перших у Європі, визначна пам'ятка педагогічної думки. В ньому були сформульовані завдання школи не тільки в наданні учням знань, а й у вихованні громадян-патріотів. Значення школи виходило далеко за межі Галичини. Розуміючи це, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний 1621 р. заповів їй 1500 злотих, відсотки з яких призначалися на оплату викладачів грецької мови. Величезне значення мала друкарня братства. В ній друкувалися різні твори і підручники, якими користувалися і в Росії, Білорусі та Молдавії. У 1788 р. австрійські власті закрили братство. Б 1791 р. був створений Ставропігійський інститут, який існував до 1939 р.

Зі світських будівель на вулиці найбільш вражаючим є напевно будинок української кредитної спілки «Дністер», який було збудовано у 1905 році. Гуляючи, його важко не помітити. Так і відчувається, що споруду зведено архітекторами у період експериментів і нових віянь. Яскравий чотириповерховий будинок прикрашений безліччю орнаментів у народному стилі, які роблять його величним і ошатним. Але споруда колишнього банку цікава не лише своїм виглядом, але й історією. Тут відбулося багато визначних подій. Саме на сцені цього будинку дебютував великий режисер Лесь Курбас. Саме за цією адресою була заснована перша на українських землях команда з хокею «Україна». Крім того, у цьому будинку у 1920-1930-і роки діяло немало українських організацій й мешкали видатні суспільні діячі.

Ось така частинка львівської і української історії. Гуляйте, друзі Посмішка

Галерея зображень

View the embedded image gallery online at:
http://mmf.lnu.edu.ua/component/k2/1318#sigProId424cc526a7

Коментарі (0)

Rated 0 out of 5 based on 0 voters
There are no comments posted here yet

Залиште свій коментар

  1. Posting comment as a guest. Sign up or login to your account.
Rate this post:
Вкладення (0 / 3)
Share Your Location
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua