Log in

Вулицями міста мертвих...

Вулицями міста мертвих... Вулицями міста мертвих...

Друзі, поки осінь тішить нас сонячною і сухою погодою я пропоную не сидіти вдома. Гайда зі мною! Щоправда прогулянка наша сьогоднішня буде не зовсім звичною і навіть зовсім незвичною. Підемо гуляти вулицями міста мертвих...

Так - так, мова сьогодні піде про один з найвідоміших і найкрасивіших цвинтарів Європи - про Личаківський цвинтар, або просто про Личаків, як його називають прості львів'яни. Один з найвеличніших європейських некрополів був заснований у 1786 році, після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, розміщених тоді в місті навколо храмів. Личаки-це плетене взуття із соломи для бідних людей. Спочатку тут ховали бідняків, померлих від мору. Вже потім, пізніше, тут знайшли спочинок відомі діячі культури, мистецтва, науки, а також адміністративна еліта столиці Королівства Галичина і Лодомерія. Та й зараз у Львові найдорожче квадратний метр коштує не в новобудовах на Сихові чи Левандівці, а, власне, на Личаківському цвинтарі Посмішка

До речі, найстаріша надмогильна плита на Личакові датована 1675 р. Зараз кладовище займає 42 га, на території є поховання понад 400 тисяч людей. При вході нас зустрічають каплиці— усипальниці заможних, переважно шляхетських родин. Взагалі таких каплиць на території кладовища є аж 24.

Проте прогулянку нашу ми розпочнемо, повернувши направо, на «Поле почесних поховань». Тут поховані Катерина Зарицька, (членкиня ОУН, зв'язкова Романа Шухевича, організатор і керівник Українського Червоного Хреста, і донька видатного математика Мирона Зарицького), Михайло Сорока (провідник Крайової екзекутиви ОУН, член Крайового Проводу ОУН), Михайло Горинь (український правозахисник, дисидент і політв'язень радянських часів), Герої Небесної Сотні Юрій Вербицький, Богдан Ільків, Володимир Бойків, Андрій Дигдалович і генерал-майор Сергій Кульчицький. Але особисто я завжди приходжу з особливим трепетом до іншої могили. Скромний хрест, завжди жовті квіти на надгробкові і надзвичайно теплі очі котрі дивляться на мене з фото. Борис Григорович Возницький, український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa. Він зі співробітниками зберіг та врятував 36 000 мистецьких творів. Його називали ангелом-охоронцем українського мистецтва та сеньйором музеїв. «Я маю чотири замки (Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький), музеї. Тільки те, що я привіз з експедицій, оцінюється в 16 млрд євро. Мільйонер? Нехай говорять...»

А далі, друзі, повертаємо на Головну алею, котра видовженим овалом проходить через все кладовище. Найпершою впадає в очі могила українського Каменяра Івана Яковича Франка. До речі, спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовину з прахом Франка, розпізнану з допомогою Ольги Роздольської, було перенесено в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (спорудженим в 1933 році).

"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить." («Каменярі», 1878)

Поруч знаходяться могили Маркіяна Шашкевича (письменника, поета, засновника «Руської трійці», ініціатора видання альманаху «Русалка Дністровая»), Володимира Барвінського (українського громадського діяча, видавця, історика, соціолога, журналіста, письменника, літературний критика і публіциста), Миколи Колеси (композитора, диригента, засновника української диригентської школи), Ігоря Білозора (українського композитора і виконавця, лідера ВІА «Ватра»).

Соломія Крушельницька. «Мадам Баттерфляй» Український соловейко. За життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

Станіслав Людкевич. Український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикознавства. Він став першим музикантом-професіоналом на теренах Галичини, фундатором провідних музичних жанрів, насамперед симфонічного та інструментального. Творча спадщина композитора включає майже всі жанри, окрім балету. До речі, прожив Станіслав Пилипович аж 100 років.

А якщо прогулятися трохи далі то прийдемо на могилу ще одного геніального українського композитора - Володимира Івасюка. Він є одним із основоположників української естрадної музики (поп-музики), автором 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Його «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори...», «Пісня буде поміж нас» і багато інших вже давно стали народними піснями. Про обставини смерті композитора мабуть говорити не варто. Скажу лише що архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно». Можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. До речі...У Бога часами дивне почуття гумору. У хаті, де народився Володимир Івасюк, через 30 років народилася Ані Лорак...

На території Личаківського цвинтаря є і ряд військових меморіалів. До найдавніших належать поховання учасників польського повстання 1830–1831, близько 230 учасників повстання 1863–1864 (більшість із них — на узвишші посеред цвинтаря). Також на кладовищі є Меморіал визвольних змагань українського народу, поруч — так званий «Цвинтар Орлят» (польські військові поховання 1918-1920 років). Є тут і поховання жертв терору НКВД у 1941 році. В братській могилі спочивають 205 українців, 21 поляк, 6 німців, 14 євреїв, 5 росіян.

А ці фото і ці могили... Тут без слів... Це для тих, хто раптом забув хто, чому, і якою ціною...

Є на Личаківському кладовищі і могили великих математиків. Тут знайшли останній спочинок Стефан Банах (польський та український математик, професор Львівського університету, один з творців сучасного функціонального аналізу, співзасновник Львівської математичної школи), Мирон Зарицький (український математик, професор Львівського державного університету, фундатор української математичної культури), Ярослав Підстригач (український вчений в галузі теоретичної механіки, основоположник теоретичного моделювання в механіці деформованих середовищ), Петро Казимірський (український математик, алгебраїст, засновник нового напрямку лінійної алгебри, пов'язаного з розкладністю матричних многочленів на множники).

Ну яке ж кладовище без легенд. А їх на Личакові багато... Казкових, містичних, добрих. Найпопулярнішою є легенда про Любов. Її герої — відомий польський художник-реаліст Артур Гротгер і його наречена Ванда Монне. Банальна історія. Знайомство на балу, прогулянки алеями Личакова, де Артур зізнався, що хотів би тут бути похованим, народження симпатії... З цієї симпатії виросла гаряча любов. І коли бідний, хворий на туберкульоз Гротгер помер у Франції, куди їздив, як сказали б зараз, «на заробітки», 17-річна Ванда продала всі свої коштовності і привезла труну з тілом коханого з Пер-Лашезу у Львів. Дівчина теж трохи малювала, і за її ескізом відомий скульптор Паріс Філіппі виготовив надгробний пам'ятник Гротгеру. Але гроші за нього не взяв. А медальйон з портретом коханого Ванда виготовила власноруч. Тут же, на Личаківському некрополі, можна знайти скромний надгробок із написом «Ванда Монне. 1850-1923». Екскурсоводам канви цієї сумної історії досить для розповідей про привидів Артура і Ванди, яких начебто хтось бачив у місячні ночі. Історія любові без хепі-енду сама неначе проситься про таке загробне продовження...

Якщо ця історія кохання лікує та надихає душі, то могила єпископа Миколи Чернецького, замученого репресивною системою Радянського Союзу, допомагає видужати тілу. У 1945 році владика Чернецький був вивезений до «Сибірлагу» біля Маріїнська Кемеровської області, згодом до Воркути в Комі АРСР. Лише за офіційними даними пережив 600 годин допитів і катувань, побував у тридцяти різних тюрмах і таборах. Як невиліковно хворий у 1956 році отримав дозвіл повернутися в Галичину, де таємно продовжував душпастирську роботу. Ще за життя його вважали святою людиною. Помер у 1959 році, похований у Львові на Скнилівському цвинтарі, у 1960-х роках — перепохований на Личаківському, а 4 липня 2006-го — в храмі священномученика Йосафата. Проте паломники досі навідуються на його могилу, приносять свічі, квіти, обвивають вишитими рушниками мальтійський хрест. На його гріб постійно доводиться підсипати землю, адже відвідувачі беруть її з собою, бо вона цілюща. Друзі, не носіть додому з цвинтаря землі. Не носіть додому з цвинтаря нічого! Зцілює не свячена вода і земля, а щира молитва і віра.

Є на Личаківському цвинтарі також і склепи, які несуть за собою погану репутацію, завдяки якій до них бояться наблизитися відвідувачі. Одним з таких є практично найбагатше поховання Розалії та Ванди Замойських. Це були мати та дочка, які трагічно погорілі під час пожежі у 1902 році у Львові. Відвідувачі цвинтаря, проходячи повз їх склеп, часто чують як в герметичному захованні гримлять кайдани на яких підвішені гроби. А ще кажуть, якщо заглянути в їх склеп, то вони обов'язково вам присняться. Але я не перевіряв Посмішка

А ще цікавою є історія про вірмено-католицького архієпископа Кирила Стефановича. Цей Єпископ прожив 103 роки. В 75 років він захворів, почав будувати собі пам'ятник, але настільки був незадоволений його архітектурою, що переробляв, доробляв, доштукатурював. Він добудував цей пам'ятник, ще 3 роки на нього дивився і, нарешті... Цю могилу називають рецептом довголіття. Всі, хто сюди приходить, мають шанс прожити довше Посмішка

До речі, перетворити Личаківський цвинтар з міста мертвих в місце відпочинку живих вирішили ще в 1856 році. Тоді університетський ботанік Карл Бауер впорядкував територію, проклав тут доріжки та алеї. І з похмурого королівства смерті постав своєрідний парк для меланхоліків та романтиків.

А для тих, хто боїться гуляти цвинтарем скажу - ту нічого страшного немає. Це просто красиві пам'ятники, цікаво поєднані з осінніми шатами дерев. Я для себе відчув тут незвичну атмосферу, де напрочуд легко думається. А мертві... Вони насправді ось тут...

Мертвих не треба боятися. За них треба молитися. І пам'ятати...

Галерея зображень

View the embedded image gallery online at:
http://mmf.lnu.edu.ua/component/k2/1229#sigProId3c2762a83d
Детальніше в цій категорії: « Вулиця Руська Стрийський парк »

Коментарі (0)

Rated 0 out of 5 based on 0 voters
There are no comments posted here yet

Залиште свій коментар

Posting comment as a guest. Sign up or login to your account.
Вкладення (0 / 3)
Share Your Location
«
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
»

Наші контакти


Ідея, веб-дизайн і т.д.:

Олег Романів
oromaniv at franko.lviv.ua