П'ятниця, 05 жовтня 2018 Автор Оксана Фірман Опубліковано в Cтатті & Публікації

Моє одкровення

(5 голосів)
Перегляди: 7543 разів
Оксана Фірман Оксана Фірман

Всім привіт! Мене звати Оксана і я хочу поділитись своєю історією, яку дехто називає «щасливим випадком», а дехто «наполегливою працею». Я б назвала це «використаною можливістю».

Отже, почнемо спочатку. Я навчалась на механіко-математичному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка за спеціальністю «Математика». На четвертому курсі (бакалаврат) я вперше почула про Joint Certificate Program між львівськими унівеситетами ЛНУ ім. Івана Франка, Львівською політехнікою та Julius-Maximilians-Universität Würzburg (то був перший рік співпраці між цими університетами). Це була піврічна англомовна програма для студентів-магістрів трьох факультетів: механіко-математичного, електроніки та  прикладної математики. За цей час студенти відвідували два інтенсивні курси (тиждень часу кожний), які проводили німецькі викладачі та два курси протягом семестру від українських викладачів. Як бонус, всі студенти мали можливість отримати базові знання німецької мови. Щоб отримати сертифікат, потрібно було успішно здати всі іспити. Так як часто в нас відбувається, студенти взяли участь в цій програмі добровільно-примусово і це погано вплинуло на результати. Проблема українських вузів (принаймні так було в тому випадку), це те, що у нас працює «колективний мозок» під час іспитів. Німці цього не розуміють – і правильно роблять, кожен сам будує своє життя і відповідає за результати навіть на іспитах.

Тому склалось так, що майже всі «здали» іспити німецьких викладачів на прохідний бал. Проте дуже просто помітити дві ідентичні роботи, а коли їх сорок, то й поготів. В результаті успішно склали (не використовуючи «колективні» знання) всі іспити тільки четверо студентів ЛНУ і їм запропонували провести місяць у Вюрцбурзі. Це була хороша мотивація для інших студентів брати участь в цій програмі (вона продовжується кожного року). І однією з таких студентів була я. Я якраз поступила на магістратуру і сказала собі, що обов’язково візьму участь у цій програмі, адже такі шанси даються в житті не часто.

І хто ж знав, що це стане переломним моментом в моєму житті? Я часто думала: «а що було б, якби не ця програма? Де б я була, працювала б, чи залишилась б в ЛНУ на аспірантурі? А можливо повернулася б в своє рідне Мукачево?». Але що зараз гадати. Я там, де я є і, найголовніше, щаслива!

Отже, другий рік Joint Certificate Program. Умови ті самі, тільки розтягнуті на весь рік (це був перший раз, коли магістратура в ЛНУ тривала два роки). Добровільно-примусової участі вже не було, а звичайних добровольців зареєструвалось приблизно 15. Перший курс від німецького професора був «Algorithmic graph theory». Мені на той час це виглядало так складно і незрозуміло, хоча таких якісних лекцій я до того ще, напевно, не відвідувала. Ну, про сам предмет розповідати не буду, а от результат трохи здивував (швидше засмутив). Тільки четверо студентів набрало більше, ніж прохідний бал. Я не могла повірити своєму щастю, коли зрозуміла, що я одна з них! Але програма тривала, і, на мій погляд інші курси були не такі важкі. Тому здала я всі екзамени та успішно сертифікат отримала.

Тут варто окремо згадати про німецьку мову. Як сказав наш вчитель німецької: «Якби ті курси були платні, відвідуваність була б вища.» Якщо в першому семестрі ще ходило до десяти людей, то в другому залишились тільки двоє-троє найбільш витривалих. Причини в людей завжди були різні – пари, робота, лінь… Припускаю, що третє зустрічалось найчастіше.

Отже, сертифікат отримала, залишився тільки рік магістратури і думки про майбутнє виринали все частіше і частіше. Знаючи трохи, як минає аспірантура в Україні, мені цього не дуже хотілось і думаю: «а чому б не спитати про можливість аспірантури за кордоном?» Тут варто згадати, що я «випадково» (знову ж таки, дехто подумав би а для чого це мені) потрапила на презентацію аспіранта Львівської політехніки, який півроку робив дослідження у Вюрцбурзі за фінансування DAAD (про це трохи згодом). І мене захопила його розповідь, те, як він описав своє перебування і роботу (адже аспірантура в Німеччині це швидше робота, ніж навчання).

І я все-таки наважилась – спитала свого викладача про можливості стипендії (він співпрацював з німцями вже тоді). І тут пішло-поїхало, Закінчилося тим, що мене запросили до Вюрцбурга на тиждень для проведення досліджень. Хто ж тоді знав, що ця кафедра стане моєю кафедрою, на якій я проведу свою аспірантуру. Після цього візиту мені запропонували податись на фінансування – стипендію на повну аспірантуру від DAAD (також є ще й інші стипендійні організації, як от Bay Host). Описувати всі деталі її подання та умови отримання я не буду, якщо когось зацікавить, як це відбувається зсередини – питайте, пишіть, спробую відповісти.

Подала документи на стипендію я в листопаді, а відповідь отримала в квітні. Моєму щастю не було меж, коли прийшла позитивна відповідь! Тут варто також подякувати моєму професору, який допомагав під час написання Proposal, виправляв, консультував, підтримував. Не впевнена, що усі професори так підтримують студентів.

А далі вже переїзд, мовні курси, нові враження, досвід, емоції ну і, звісно ж, сама аспірантура. І, до речі, багато дівчат (та й хлопців певно також) не наважуються на жодні зміни, бо вже одружені, діти, стосунки і т.д. Я зрозуміла на своєму прикладі, що це не перешкода, а, навпаки, підтримка. Я переїхала у Вюрцбург разом зі своїм чоловіком і  дуже рада, що він мене в цьому підтримав.

Я з самого початку писала про «використану можливість» - ось це, ця програма, і була моєю можливістю. Звісно велику роль зіграла випадковість (випадково дізналась, випадково здала іспит, випадково спитала про можливості), але чи була це насправді випадковість?

І тут постає питання: чи використовуєте ви усі можливості, які з’являються у вашому житті? Будь це лекція, тренінг, чи (спів)бесіда. Найлегше сказати «У мене і так не вийде, не хочу заморачуватись…». А що буде, як вийде? Ви не можете передбачити результатів. Я всі шість років навчання говорила собі перед іспитами: «Зроби все можливе», тоді ти ніколи не будеш думати і картати себе за те, що було б, якби я зробила більше. Ризикуйте покинути вашу зону комфорту, адже якщо не вийде, ви нічого не втратите, а якщо вийде, можете здобути багато нового, а то і життя своє змінити!

Галерея зображень

View the embedded image gallery online at:
http://mmf.lnu.edu.ua/ar/1737#sigProIda8ad4818ec
Коментарі  
0 # Ігор 05.10.2018, 03:17
Цікаво спостерігати як життя розставляє по місцях моїх однокласників. Дуже радий за тебе, і більш ніж впевнений що всі випадковості - не випадкові.
Відповісти
Додати коментар

Захисний код
Оновити

Наші контакти

Ідея, дизайн, верстка і т.д.:
Олег Романів